Особливості особистісної тривожності

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження поняття «тривожності» в психологічній літературі

 1.1. Особливості тривожності як властивості особистості.

Щодо природи тривоги та причин її виникнення в науці немає одностайної думки. Кожен дослідник дає своє визначення цього феномену ( З. Фрейд, А. Прихожан, Р. Мартене, Ч. Спілберг, В. Астапов, Р. Лазарус та ін.) Тривога/тривожність як емоційне явище асоціюється перш за все зі страхом. Слід, однак, зазначити, що між поняттями «тривога», «тривожність» та «страх» існують певні відмінності. Ще З. Фрейд, який і ввів термін «тривога», розрізняв тривогу і страх, розуміючи під ними несвідомий страх та конкретний страх відповідно. Всі ці три поняття об’єднує відчуття небезпеки, проте тривога і тривожність носять ірраціональний характер.

Під тривогою розуміють емоційний стан переживання небезпеки, що насувається. Тривога є сигналом імовірної небезпеки, проектованої на майбутнє, і проявляється у вигляді передчуття до виникнення відповідних реальних подій, які можна класифікувати як небезпечні, загрозливі.

Страх – це конкретна базова емоція, яка є відповіддю на конкретну небезпеку в одному часі і просторі з подією, яка спровокувала цю емоцію. Людина відчуває страх безпосередньо в момент настання небезпеки. Страх як форма емоційного реагування зумовлений інстинктивними механізмами.

 Тривожність – це емоційна риса особистості, її психологічна особливість, що проявляється у частих інтенсивних переживань тривоги. Рівень усвідомлення тривожності може бути різним, через що людина не усвідомлює свого постійного занепокоєння. Тривожність, як емоційна риса характеризується низьким порогом виникнення, внаслідок чого легко діагностується.

А. Прихожан розглядає тривогу як емоційний стан, а тривожність - як стійке особистісне утворення, а також для позначення всього явища в цілому. Деякий рівень тривожності навіть допомагає адаптуватись до навколишнього середовища і характерний всім людям. Проте, наявність тривожності, як стійкого утворення, свідчить про  порушення в особистісному розвитку, які можуть викликати проблеми в спілкуванні та діяльності.

На думку Р.С. Немова, тривожність – риса характеру людини, яка проявляється  підвищеним  занепокоєнням при вирішенні різних життєвих труднощів, особливо під час спілкування з людьми.

На погляд Н.І. Пріходько, тривожність – це властивість людини знаходитись в стані підвищеного занепокоєння, відчувати страх і тривогу в різноманітних соціальних ситуаціях. 

На думку Калягіна, тривожність – інтегральне неспецифічне суб'єктивне відображення неблагополуччя особистості. Він виділяє два основних види тривожності:

Перший вид – ситуативна тривожність, що спричинена деякою конкретною ситуацією, яка об'єктивно викликає занепокоєння. Такий стан може виникати в будь-якої людини, яка чекає на можливі неприємності і життєві ускладнення. Цей стан не лише цілком нормальний, а й відіграє свою позитивну роль. Він виступає своєрідним мобілізувальним механізмом, що дає змогу людині серйозно і відповідально підійти до проблем, які виникли. Н нормальним є скоріше зниження ситуативної тривожності, коли людина за серйозних обставин демонструє недбалість і безвідповідальність, що найчастіше свідчить про інфантильну життєву позицію, недостатню самосформованість самосвідомості.  

Другий вид –  особистісна тривожність, коли людина навіть у ситуаціях які об’єктивно не повинні викликати занепокоєння, відчуває його. Цей вид тривожності характеризується готовністю сприйняти будь-яку подію як несприятливу і небезпечну. Дитина, схильна до такого стану, постійно перебуває в настороженому і пригніченому настрої, вона має труднощі у налагоджнні контактів з навколишнім світом, який сприймається як ворожий. Такий стан закріплюється в процесі становлення характеру, у результаті формується занижена самооцінка і похмурий песимізм.