Фортепiанна творчiсть Ф. Лiста в контекстi естетики музичного романтизму

Одеська національна музична академія імені А.В. Нежданової

ПИСЬМОВА  РОБОТА

ФОРТЕПІАННА ТВОРЧІСТЬ Ф. ЛІСТА В КОНТЕКСТІ ЕСТЕТИКИ МУЗИЧНОГО РОМАНТИЗМУ

По предмету:

ІСТОРІЯ СВІТОВОЇ МУЗИКИ

Виконав:

Студент  2 курсу фортепіанного відділу

Єрмолов Євген

м. Одеса 2023

Багатогранна творча діяльність Ліста охоплює близько 60 років. Упродовж свого життя він створив понад 1300 творів. Витоками композиторського стилю Ф. Ліста вважаються французька та німецька композиторські школи, а також угорський міський музичний фольклор. Деякі особливості національної музики, наприклад танців вербункош та чардаш знайшли своє втілення в цілому ряді творів, перш за все — в «Угорських рапсодіях», а також обробках народних пісень.
Основний принцип творчості Ф.Ліста — програмність. В основі більшої частини його творів лежить поетично-сюжетний задум. За допомогою програми Ліст намагався надати мистецтву більшої дієвості та образної конкретики, більшої доступності для слухача. Творам Ліста загалом притаманний романтичний конфлікт дійсного і особистого, який вирішується через героїчність. Окремі твори Ліста присвячені героїчним подіям чи постатям минулого — наприклад «Мазепа» (втілено героїчний образ українського гетьмана), «Героїчний марш в угорському стилі», «Битва гунів». Чільне місце займають твори, натхнені національно-визвольним рухом — «Поховальна хода», присвячена пам'яті страчених у 1849 році революціонерів, симфонічні поеми «Плач за героями», «Угорщина» та інші твори. Тема Батьківщини прослідковується також в таких творах, як «Угорські історичні картини», «Угорська коронаційна меса» та багатьох інших творів.
Сміливий новатор, Ференц Ліст збагатив та розширив виразові засоби музичного мистецтва. В інструментальну мелодику Ліст вніс елементи мовних інтонацій, підкреслену декламаційність. Ференц Ліст часто використовував так звані мелодії-характеристики, що ніби змальовували ті чи інші ситуації чи образ героя, причому подальший розвиток таких мелодій-характеристик залежить від розвитку поетичного образу. Значні досягнення Ліста і в області гармонічного мислення — використовуються контрастні зіставлення, альтеровані гармонії, енгармонізми тощо. Сміливе новаторство в області гармонії багато в чому передбачило розвиток сучасної музичної мови. Хроматизми, використовувані Лістом, не тільки збагатили романтичний стиль минулого сторіччя, але й, що важливіше, передбачили кризу традиційної тональності в XX столітті. Радикальна «музика майбутнього», про яку мріяли Ліст і Вагнер, викликала до життя цілотонові послідовності, політональність, атональність та інші елементи, типові для музичного імпресіонізму. Подібно Вагнеру, Ліст був прибічником ідеї синтезу всіх мистецтв як вищої форми художнього вираження.
Ференц Ліст — перший піаніст, що виступав із сольними концертами, завдяки яким заслужив визнання професіоналів і публіки. Попри те, що немає жодного звукозапису гри Ліста, його визнано одним з найвпливовіших піаністів своєї епохи.

Етап розвитку творчої діяльності  пов’язаний із поетикою музичного романтизму, утвердженням безмежного технічного, емоційно-образного потенціалу жанру та перетворенням «із далеко не самостійного жанру, певної педагогічної підпомоги – в цілісне та самобутнє художнє явище в музичному мистецтві». Складне балансування жанру між інструктивним та концертним, художнім варіантами, поступовість процесу набуття статусу носія художньої ідеї відбили твори Ф. Калькбреннера та М. Клементі.

Проте прогнозом романтичного перетворення етюду в «Методі» була декларація наслідування оркестру як ідеалу фортепіанного виконавства та необхідності застосування педалі. Твори Ліста  спрямовані на відпрацювання «чеканної пальцевої техніки позиційного типу», пасажної та штрихової техніки, також передбачали поетику романтизму та демонстрували перехід від інструктивної до художньої версій жанру. В них композитор відмовлявся «від банальних, притаманних одноманітних повторювань технічних “ключів”, а замість цього широко вдається до ладотональних відхилень, хроматичних секвенцій, перерваних зворотів, які спрямовують рух у віддалені тональності, ущільнюючи фактуру, насичуючи віртуозні завдання особливою емоційністю». Зосереджуючи увагу на відпрацюванні передусім тривалих гамоподібних пасажів та арпеджіо, К. Черні в збірках «Школа рухливості» та «Мистецтво рухливості пальців» закладав ґрунт поетики художнього етюду, звертаючись до різних видів туше та різноманітної динаміки відповідно до художньої мети. Таким чином, у контексті діамантового виконавського стилю, поряд із інструктивним етюдом поступово затверджувався новий, концертний різновид жанру, який сучасниками визначався як «характерний», «романтичний», «мелодичний». Увага романтиків до етюду була детермінована актуалізацією мініатюри. Як форма, в якій «увесь музичний часовий процес постає як один стан, розміщується всередині нього та «стискається» в ньому, процесуальність часу замінювалася миттєвим ліричним «переживанням», сповненим внутрішнім рухом, мініатюра концентрувала в собі специфіку поетики музичного романтизму.