Музична культура Стародавньої Русі

                    Музична культура Стародавньої Русі

1. Прадавні види народної  музичної творчості.
2. Музична культура Київської Русі. Знаменний спів.
3. Музична культура Стародавнього Новгороду.

    Істориками та археологами доведено, що  в VI ст. н.е. слов’янські племена, які на той час вже розділилися  на західних слов’ян (венеди), східних слов’ян (анти) і південних слов’ян (славіни) мали добре розвинуте землеробство, писемність, образотворче мистецтво, різноманітну усну фольклорну й пісенну творчість, музичний інструментарій.

 Першоджерелами народної музичної творчості прадавніх слов’ян слід вважати пісенну творчість, основою якої була слов’янська монодія (одноголосний наспів).

    Основу пісенної культури складали:              

     календарно-обрядові пісні (обрядове поклоніння різним язичеським божествам природи ( Сонце, Земля, Вода, Вітер, Вогонь та ін.). Ладовими закономірностями пісень є одноголосся, 3-х- або 4-х ступеневий безпівтоновий звукоряд, ритмічна різноманітність, що зумовлена характером тексту;

     сімейно-побутові пісні (плачі та голосіння), що супроводжували весільні обряди та обряди поховання. Ладові закономірності: розспівна мелодія, використання гліссандо, відсутність фіксації окремих тонів у наспіві. На ладовій та ритмічній основі сімейно-побутових пісень поступово формується жанр ліричної пісні.

     Тематизм прадавньої музичної творчості знаходить яскраве відображення в оперних творах російських композиторів (О.Бородін „Князь Ігор”, М.Мусоргський „Борис Годунов”, М.Римський-Корсаков „Ніч перед Різдвом”, „Садко”, „Снігуронька” та ін.).

     Уявлення про існування музичного інструментарію стародавніх слов’ян можливо скласти на основі археологічних розкопок та церковних фресок, які дивом збереглися до наших часів: ударні інструменти (барабан, бубон), духові інструменти (багатоствольна флейта, жалейка, гудок, свірель, волинка), струнні інструменти (гуслі, домра).  На цьому історичному матеріалі грунтуються численні героїко-епічні опери й інструментальні твори російської музичної культури XIX – початку XX ст.

     Стародавнє коріння має виникнення й розвиток мистецтва скоморохів, які були представниками давньоруського „сміхового світу”. Скомороше мистецтво в прадавні часи було щільно поєднане з народними витоками, з постійною участю в іграх й обрядах, що сповідували слов’янські  язичеські вірування.

     Скоморохи – синкретичні артисти: музиканти, танцюристи, клоуни, акробати, блазні, фокусники. Вони вели бродячий образ життя, переходячи групами від поселення до поселення, показуючи свої вистави на площах або галявинах, завжди збираючи натовп зацікавлених глядачів. Скоморохи були здатними не тільки розважити та повеселити, а й розповісти багато цікавого з того, що вони бачили в своїх мандрах, а при нагоді – допомогти своїм розумом та кмітливістю. У зв’язку з цим, їх охоче запрошували для участі в сімейних святкуваннях (весілля, хрестини та ін.), щедро винагороджуючи грошами або натурою.

     Здавна відомий ряд пісень епічного складу, героями яких виступають скоморохи, так звані скомороші билини. Від героїчного епосу вони відрізняються не тільки сюжетно, але й стилістично. Для скомороших билин характерна стислість та чітка метрична організованість вірша з двома наголосами в стрічці, простота наспіву, який виконується в доволі швидкому темпі.

     Музична культура Київської Русі  проходить етап становлення і розвитку протягом XIX-XI ст. В цей історичний період Київ стає крупним міжнародним торгівельним і культурним центром, „другим Константинополем”, завдяки вигідному географічному розташуванню на перетині міжнародних торгівельних шляхів, щільними зв’язками із науковими, технічними та культурними надбаннями інших держав.