Вправи Маестро Барра

Маестро Барра -  знаменитий італійський співак і педагог, представник неаполітанської вокальної школи.

Еудженіо Барра був учнем знаменитого тенора Фернандо де Лючія , який славився своєю технікою звуку. Фернандо де Лючія був те, що називається «розумний співак » , а голосом особливо видатним не володів. Зате вокальну школу мав чудову , і в Неаполі його дуже любили.

Барра - сценічний псевдонім Дженнаро Караччи - відомого старовинноьго прізвища італійських графів . Батько хотів , щоб Дженнаро обрав військову кар'єру , але оскільки син не порахувався з цим бажанням і пішов на сцену, змусив його змінити прізвище .

Протягом семи років Барра навчався в школі Фернандо де Лючія . Після цього він удосконалювався в молодіжній групі театру « Даль Верме » в Мілані. « Даль Верме » - другий оперний театр у Мілані початку ХХ століття.

Протягом трьох років Барра співав у молодіжній групі театру « Даль Верме ». Потім він почав свою блискучу оперну кар'єру спочатку в «Ліричному театрі » в Мілані , потім у Неаполі , Генуї , Римі , Лісабоні та інших .

Барра багато співав у Сполучених Штатах. В одній з газет Лос- Анджелеса в 1929 році в рецензії вказувалося , що « своїм виконанням Сициліано тенор Барра нам нагадав Карузо ...».  

Барра був першим виконавцем провідної партії в опері Пуччини «Ластівки » разом з Тоті Даль Монте в міланському театрі «Даль Верме».

Закінчив Барра артистичну кар'єру в 1946 році , заспівавши свій останній спектакль в Генуї. У той час йому було 68 років ... Але голос без качки , тремоляції він зберіг до глибокої старості.

Працюючи на одних підмостках з кращими співаками світу і під керівництвом відомих диригентів і композиторів свого - часу, він, природно , зробився живим хранителем традицій італійської школи співу як в сенсі вокально- технічних прийомів , так і щодо стилю інтерпретації і звичаїв виконання італійської музики .

Методику навчання в класі маестро Барра треба розглядати як одну з гілок італійської вокальної педагогіки . Проте в ній , як і в роботі кожного вокального педагога , знаходять своє відображення деякі загальні моменти , характерні для італійської школи співу взагалі.

У класі Барра особлива увага звертається на якість співочого тону , на звук голосу. У голосі цікавлять, насамперед , верхні звуки діапазону , де повною мірою можуть проявлятися якості краси і сили звучання. У вокальній методиці італійських педагогів можна знайти велику різноманітність цікавих прийомів обробки співочого голосу , методів виховання необхідних якостей професійного звучання , різних типів техніки голосоутворення і ведення звуку , прийомів , пов'язаних з виробленням верхньої ділянки діапазону або спеціально спрямованих на роботу з різними типами голосу.

Все це , природно , знаходить своє відображення і в класі Барра . Основну увагу Барра приділяє верхньомо регістру і перехідним нотам , які його готують . Власне перехідні звуки цікавлять його, оскільки вони забезпечують рівність голосу на всьому діапазоні . Крім того , в них криється секрет вільного оволодіння верхнім регістром . Основна увага в голосі баса приділяється низьким нотам , які складають головну його цінність.

Барра був незадоволений організацією навчання в Центрі удосконалення , так як наші стажери займалися ще й розучуванням партій , а також італійською мовою . Дотримуючись традицій , Барра вважав , що перші два роки треба присвячувати тільки організації співочого інструменту , потім вивчати техніку співу - різні форми ведення звуку і, нарешті , стиль - проходження партій згідно з традиціями італійського співу . І тільки після оволодіння вірною організацією співочого звуку і технікою ведення звуку можна займатися словом , вимовою. Потрібні ноти , потрібні звуки , а слово його не цікавить. Приділяючи основну увагу звуку , він не давав можливості робити акценти , перебільшувати голосні або приголосні. Тільки іноді , у виразних цілях він щось виділяв , але зазвичай вимагав рівності , єдиної тембрової забарвлення всіх голосних і спокійної вимови приголосних. Барра  говорив , що коли звук голосу знаходить правильність резонаторної настройки і легкість - згодна полетить в зал разом з голосною і слово буде достатньо розбірливим . Якщо ж перебільшувати вимову приголосних , перебільшувати їх , як це буває у старіючих співаків , то голос втратить вірну резонаторну настройку і не полетить в зал. Так губляться і резонанс , і слово , і музика , що вимагає інструментальності . Звідси теза Барра : « Мелодичний спів не може бути розмовним ».