Артур Онеґґер

Артур Онеґґер (1892-1955) — французький композитор і музичний діяч, що входив до об'єднання «французька шістка», швейцарець за походженням. Член інституту Франції (1953).

Народився у місті Гавр. Музичну освіту отримував у Парижі в А. Жедальжа, Ш. М. Відора і В. д'Енді. На початку 20-х рр. став членом об'єднання «Шістка». Випробував неокласичний вплив І. Стравінського, Ж. Кокто, Е. Саті, що виступали проти імпресіонізму й експресіонізму.

Уже із середини 20-х рр. ішов самостійним шляхом. Активний діяч Народної музичної федерації (30-і рр.). Брав участь у створенні колективних спектаклів для виконання на відкритому повітрі, зокрема «14 липня» (1936 рік, Париж), «Воля» (1937), писав масові пісні й марші. Відвідав СРСР (1928; диригував авторськими концертами).

У творчості Онеґґера оригінально сполучаються традиції французької й швейцарської народної й професійної музики із досягненнями музичної культури 20 сторіччя. Його добутки позначені гуманізмом, прогресивною й антифашистською спрямованістю. Великий внесок Онеґґер вніс у розвиток жанру опери-ораторії. У творах цього жанру риси неокласицизму й романтизму своєрідно відтворюються крізь призму композиторської індивідуальності.

Серед них виділяються: драматична ораторія «Цар Давид» (1921 рік, 3-я редакція 1924), ораторія «Лемент миру» (1931), драматична ораторія «Жанна д'Арк на багатті» (1935), кантата «Пісня Звільнення» (1942), «Різдвяна кантата» (1953). Автор 5 симфоній (1930–1950) та інших творів для оркестру, зокрема «Пасифік 231» (1923), «Монопартита» (1951). Писав також балети, оперети, романси, пісні, фортепіанні п'єси, музику до драматичних спектаклів, для радіо, кіно.

Також Артур Онеґґер є автором книги «Я — композитор» (Je suis compositeur), в якій автобіографічні мотиви переплітаються з роздумами майстра про долю композиторів у європейській культурі.

Помер у Парижі 27 листопада 1955 року від серцевого нападу.

Список творів

Для оркестру :

Симфонії:

• Симфонія № 1 in C
• Симфонія № 2 для струнних і труби in D (Symphony for Strings)
• Симфонія № 3 (Літургічна)
• Симфонія № 4 in A (Deliciae basiliensis)
• Симфонія № 5 in D (Di tre re)

«Симфонічні рухи» («Mouvements Symphoniques»)

(Mouvements symphonique n°1)

Rugby (Mouvements symphonique n°1)

Mouvements symphonique n°3

Інше :

Камерний концерт для флейти, англійського ріжка і струнних

Le Chant de Nigamon

Pastorale d'été

Chant de joie (Пісня радості)

Monopartita

Ораторії :

• «Цар Давид» (Le Roi David)
• «Жанна д'Арк на вогнищі» (Jeanne d'Arc au bûcher)
• «Танок смерті» (La Danse des morts)
• «Різдвяна кантата» (Une Cantate de Noël)

Опери :

• La Mort de Sainte Alméenne, pour voix et piano, orchestrations écrites en 2005 par Nicolas Bacri assisté par Harry Halbreich
• Judith, version opéra sérieux, livret de René Morax
• Antigone, de Jean Cocteau d'après Sophocle, seul véritable opéra de Honegger
• L'Aiglon (en collaboration avec Jacques Ibert)
• Антігона, libretto by Jean Cocteau based on Sophocles

Балети :

Le Dit des jeux du monde

Horace victorieux, symphonie mimée

Fantasio

Skating Rink, symphonie chorégraphique

Sous-marine

1928 : Orchestration de la Suite de Les Noces d'Amour et de Psyché de Jean-Sébastien Bach

1928 : Roses de métal

1929 : Amphion, livret de Paul Valéry

1934 : Sémiramis, livret de Paul Valéry

1937 : Le Cantique des cantiques

1943 : L'Appel de la montagne

Камерна музика:

Струнні квартети

1917 : H 15 № 1 до-мінор

1935 : H 103 № 2 in D

1937 : H 114 № 3 in E

Музика до кінофільмів, спектаклів.

Ораторія Артура Онеґґера «Жанна д'Арк на багатті»

Дата прем'єри

12.05.1938

Жанр

Ораторія

Країна

Франція

Драматична ораторія Онеґґера (1938, Базель) на сюжет поеми П. Клоделя.

Історія створення

У творчості Онеґґера ораторії належать до одного з провідних жанрів. Більша їх частина створена в 1930-і роки: «Крики світу», «Танець мертвих», «Ніколя з Флю», «Жанна д'Арк на багатті». Остання виявилася особливо співзвучною настроям епохи — переддень Другої світової війни та французького Опору. Вона була задумана, за словами Онеггера, як «грандіозна народна фреска» і сприймалася сучасниками як масове уявлення у дусі новопопулярних на той час свят Великої Французької революції 1789—1794 років, що розгорталися на площах Парижа за участю та у присутності тисяч людей. "Я спробував у цьому творі бути доступним масам і водночас цікавим для музиканта", - стверджував композитор. З іншого боку, перша думка про ораторію спала на думку знаменитій любительці мистецтв, танцівниці та драматичній актрисі Іді Рубінштейн, коли вона була присутня в Сорбонні на студентській виставі в стилі народних середньовічних містерій. Їй і була присвячена ця ораторія.