Анотацiя на твiр В.А. Моцарта "Маленька нічна серенада"

АНОТАЦІЯ

НА ТВІР В.А. МОЦАРТА

«МАЛЕНЬКА НІЧНА СЕРЕНАДА»

Вольфґанґ Амадей Моцарт (1756–1791) — австрійський композитор, один із найвидатніших представників епохи класицизму. Його творчість охоплює всі музичні жанри того часу, включаючи оперу, симфонії, камерну музику та концерти. У своєму короткому житті Моцарт створив понад 600 творів, які мають фундаментальне значення для музики. Моцарт залишив глибокий слід у розвитку музики. Його твори вирізняються гармонією, класичною структурою, мелодійною витонченістю та експресією. До найбільш відомих творів входять "Реквієм", опери "Дон Жуан" та "Чарівна флейта", а також серенада "Eine kleine Nachtmusik", K. 525.

"Eine kleine Nachtmusik" (у перекладі "Маленька нічна серенада") написана в 1787 році, але опублікована лише після смерті композитора . Це один із найвідоміших зразків серенади, яка має чотири частини. Твір написаний для струнного ансамблю, що робить його зразковим у жанрі камерної музики.

«Серенада» - це жанр камерної музики, який виник у XVII столітті й був популярний у XVIII столітті. Спершу серенада була вечірньою піснею для одного голосу, виконуваною під відкритим небом. У добу класицизму серенади трансформувалися в інструментальні композиції, призначені для розважання та виконання на свіжому повітрі.

Перша частина - Allegro (швидкий і жвавий), написана у формі сонатного алегро та має таку структуру:

• Експозиція (55 тактів): Головна партія (27 тактів) - енергійна й урочиста, написана у тональності G-dur. Побічна партія (28-55 такти) - контрастна у D-dur (тональність домінанти), більш плавна.
• Розробка (56-75 такти): Тематичний матеріал експозиції розвивається з гармонійними відхиленнями.
• Реприза (76-126 такти): повернення до тоніки. І головна і побічна партії у G-dur.
• Кода (127- 133 такти): Завершальна частина з 11 тактів, закріплення в основну тональність.

Основна тональність: G-dur (Соль мажор). Рух у розробці включає відхилення в домінантові тональності та мінорні відтінки.

Розмір 4/4

[pic 1]

У партитурі часто зустрічаються позначення forte (гучно) і piano (тихо), що створює динамічний контраст між урочистими та ніжними моментами.

Важливо дотримуватись живого темпу Allegro, зберігаючи чіткість у контрастах динаміки та артикуляції.

Склад оркестру:

Violine I