Essays.club - Получите бесплатные рефераты, курсовые работы и научные статьи
Поиск

Творчість поетів Цзянаньського та Вей-Цзіньського періоду в китайській літературі

Автор:   •  Май 29, 2018  •  Реферат  •  5,287 Слов (22 Страниц)  •  836 Просмотры

Страница 1 из 22

Тема: Творчість поетів Цзянаньського та Вей-Цзіньського періоду в китайській літературі.

1.Історичні періоди та хронологічні межі.

Цзянанський період у китайській літературі зародився наприкінці ІІ століття, коли імперія Хань почала занепадати. Саме у цей час відбулося повстання  ‘’жовтих пов’язок’’ (黄巾起义) -184 р. Його очільниками були представники даоської секти ‘’Вищого спокою’’ , які вірили, що саме у цей рік Жовте небо щастя та процвітання має перемогти Синє небо смути, що нависла над народом.

У 189 р. на певний час установив свою військову диктатуру Дун Чжо, який захопив тогочасну столицю Лоян за допомогою великої армії з кочових племен. Але вже у 190 р. його прогнала звідти армія чиновника Юань Шао.  Пізніше у 191 р. Дун Чжо вдалося захопити західну столицю  Чан-ань, вбивши велику кількість людей. У 192 р. Дун Чжо все ж було вбито.

На політичній арені у цей час з’являється нова непересічна особистість – Цао Цао. Він був талановитим полководцем, політиком та поетом. Частково його методи управління були схожими на діяльність Дун Чжо, зокрема, своїм акцентом на військові сили, але він все ж підкорювався волі імператора Сянь-ді, хоча й лише формально. Перед своєю смертю у 220 р. Цао Цао остаточно скидає з престолу імператора й засновує династію Вей (魏) , яким керував його син Цао Пі (曹丕).

Так почалася епоха Трьох царств (三国), що тривав до 280 року. У цей період помітний розвиток трьох основних держав – Вей (魏), Західної Шу (蜀汉) та Східної У (东吴). Серед них саме Вей вважалася правонаступницею Хань і, на відміну від двох інших держав, подарувала Китаю багатьох визначних літературних постатей.

У духовному житті китайців також були певні негаразди, зокрема, послаблення впливу конфуціанства через появу у суспільстві буддистських поглядів та поширення релігійної форми даосизму.  Саме у цей час у літературі починають відображатися казкові, фантастичні елементи.

Література періоду Вей-Цзінь (魏晋文学) зароджується у період династій Вей (魏, 220-265) та Цзінь (晋, 265-420), що у  свою чергу складається з Західної (西晋, 265-316) та Східної (东晋, 317-420) династій. Наприкінці Західної Цзінь (291-306) відбувся так званий “переворот восьми ванів” (八王之乱), який призвів до її занепаду. Після приборкання перевороту Китай увійшов у період правління північних варварів (五胡十六国) – кочові племена утворили на півночі тогочасного Китаю свої держави, які проіснували до того часу, аж поки Північна Вей ( 北 魏 , 386-534) не об’єднала всю китайську Північ. Постійні війни та міжусобиці були глибоким джерелом тем та роздумів для поетів тієї доби, хоча й несло багато горя народу.

У цей період зароджується своєрідна метафізика – вчення про таємниче (玄学) – вчення, в основі якого лежали ханський даосизм та конфуціанство, що об’єдналися під назвою 黄老之学.

Основні риси вчення про таємниче:

  1. Предмет дослідження (三玄 три глибини) – три давні трактати: “Лао-цзи” («老子»), “Чжуан-цзи” (‘’庄子’’), ‘’Книга перемін’’ (‘’周易’’ або ‘’易经’’).
  2. Зміст вчення – дослідити сутність буття. Існували теорії, що основою світу є небуття (以无为本) та що основою всього є буття (有).
  3. Філософська мета “науки про таємниче” – пояснити зв’язок між конфуціанським вченням про імена (名教) та даоською категорією природності (自然).
  4. Метод, за допомогою якого здійснювалися дослідження у сфері таємничого, можна описати так: 得 意 忘 言 , 寄 言 出 意 。 Коли досягнуто смислу, слід забути про мову; за допомогою мови слід виражати зміст (смисл).

2.Характеристика понять

Літературою Цзяньаньського періоду (建安文学) вважають літературу кінця епохи Хань (196 – 220 рр.). Провідні мотиви у творчості поетів цього періоду полягають у відкиданні конфуціанської моралі. Тематика пов’язана з власними та народними почуттями та переживаннями: кохання, народні біди, повстання, важка військова служба, тягар війни, горе сиріт та самотніх матерів. Незважаючи на свій індивідуальний характер, поезія не втрачає народного, фольклорного впливу, що яскраво виражається у її тематиці. Найвідомішими представниками цієї добу у літературі Китаю є Цао Цао, Цао Пі та Цао Чжи (三曹), Кун Жун (孔融, 153-208), Жуань Юй (阮瑀, ?-212), Чень Лінь (陈琳, 160-217), Ван Цань (王粲, 177-217), Ін Ян (应玚, ?-217), Сюй Гань (徐干, 171-218) та Лю Чжень (刘桢, ?-217), які складають громаду 七子 – ‘’Сім благородних мужів’’. Також варто брати до уваги самобутню творчість поетеси Цай Янь.

...

Скачать:   txt (63 Kb)   pdf (444.7 Kb)   docx (35.2 Kb)  
Продолжить читать еще 21 страниц(ы) »
Доступно только на Essays.club