Семенко, Стус порівняльна характеристика

Перспектива рідної землі і її доля в осередку думок поета. Поет і пише про «краєвиди моєї землі» і постійно повертається до них, оглядаючи їх з перспективи нестертих з пам'яті рідних місць і з перспективи вічного часу. У вірші «Останній лист Довженка» ідея цього «краєвиду» виростає до величини найвищого життєвого досягнення – приречення.

Пустіть мене у молодість мою.

Пустіть поглянути. Пустіть хоч краєм,

хоч крихіткою ока ухопить

прогірклу землю. Звіхолили сни

мій день і ніч мою, й життя прожите.

Пустіть мене до мене. Поможіть

ввібрать в голодні очі край полинний

і заховать на смерть.

Голос поета мужніє. У ньому звучить Шевченко. У вірші «Сто років, як сконала Січ» поет заявляє:

Сто років мучених надій,

сто серць, як сто палахкотінь.

Та виростають з личаків,

із шаравар, з курної хати –

раби зростають до синів

своєї України-матері.

Ти вже не згинеш, ти двожилава,

земля, рабована віками,

і не скарать тебе душителям,

сибірами і соловками.

Під тиском тоталітарного режиму Тичина перейшов в іронію. Бачимо теж іронію у Стуса:

Порожні мчать автомобілі –

ні водія, ані керма,

ані душі в порожнім тілі –

ні, в тобі власної – нема...

або вірш «Розмова» – це