Основні ідеї та образи роману Дж. Фаулза «Маг» («Волхв»)

Основні ідеї та образи роману Дж. Фаулза «Маг» («Волхв»)

Філософські основи романів Фаулза, як і всієї творчості письменника, являють собою, за визнанням самого Фаулза, «своєрідне рагу про суть людського існування», головними інгредієнтами якого є філософія екзистенціалізму і аналітична психологія К. Г. Юнга. Ось чому для всіх творів англійського романіста так значущі проблеми свободи вибору, пошуку «автентичності», обрання «справжньої поведінки», що зазнали оригінального авторського трактування і переусвідомити.                                        Романи Дж. Фаулза вражають жанровостильовою різноманітністю. Традиційна класифікація на персонажів героїчно-авантюрного та соціально- буттєвого типу. До героїв-ідеологів, тобто таких, які виступають носіями певних ідей та життєвих програм, відносяться Кончіс та Лілія де Сейтас («Маг»). Кончіс, персонаж, який усвідомив та звільнив ту частину своєї особистості, що її Фаулз називає Арістос, створює особливий простір «мета театр», у якому за допомогою гри позбавляє людей залежності від власних придуманих ролей, неістинної віри у релігійні, політичні та наукові фантоми і повертає людину до неї самої, до її істинної сутності. Він змушує сучасну типову людину пройти через аналоги історичних випробувань, які випали на долю людства у ХХ столітті і тим самим усвідомити закладене у масовості зло, тому що саме маси винні у війнах та людських стражданнях. «Вирвати людину з пут мас, зробити її самостійною, індивідуальною і відповідальною за свої вчинки – ось у чому полягає мета нового героя Фаулза». До архитепічних персонажів належать образи Ніколаса Ерфе. На початку роману герой демонструє стан інфантильності і залежності від устоїв, моралі, свою нереалізованість та не автентичність. Після низки випробувань, які вимагають здійснення свідомого вибору, він приходить до розуміння власної сутності й істинного стану людини в світі. Письменник, сповідуючи на цьому етапі свої творчі погляди екзистенціалізму, відтворює процес автентизації особистості, якій пощасливилось вирватись за рамки власної обмеженості, історичної залежності. Автор описує трагічну свідомість екзистенційно просвітленої людини у кінці романів, досягаючи одночасно параболічної завершеності та дидактичності.                                                                                                «Волхв» по ​​праву вважається одним із шедеврів творчості Джона Фаулза. Роман рясніє літературними алюзіями, завдяки яким постає як інтелектуальний виклик читачеві, своєрідна «загадка в загадці». У творі очевидні відсилання до героїв казок і легенд (цар Мідас, Аліса, Гуллівер, Трістан та Ізольда, персонажі казок Ш. Перро і Е. Гофмана), до «Одіссеї» Гомера, «Робінзону Крузо» Д. Дефо, «Великим очікуванням» Ч. Діккенса, Поззо Т. Еліота і багатьом іншим. Але при всьому різноманітті зустрічаються в романі «Волхв» алюзій можна виділити дві основні групи: взаімствованія з творів Шекспіра і з античних міфологічних джерел.