Основні риси, тематика та проблематика роману-антиутопії Дж. Оруелла «1984»

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. Роман-антиутопія історія розвитку, ознаки жанру

1.1.Поетика роману-антиутопії в рецепції сучасного літературознавства

1.2. Становлення та генологічні аспекти жанру антиутопії

1.3. Антиутопія: інтерпретація в сучасній українській літературі

РОЗДІЛ  2. Основні риси, тематика та проблематика роману-антиутопії Дж. Оруелла «1984»

2.1. Стратегії моделювання текстового світу антиутопії у творі Дж. Оруелла

2.2. Травматичний дискурс антиутопії в романі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Поняття «антиутопія»– унікальне явище художнього досвіду ХХ століття– і до сьогодні привертає увагу як вітчизняних, так і зарубіжних літературознавців. Наукові пошуки вчених фокусуються на різних аспектах. одного з найбільш яскравих художніх явищ ХХ ст., в якому відображені та глибоко осмислені кризові моменти історії, численні соціальні експерименти, що спричинили зміни в людській свідомості.

Антиутопія – досить складне й неоднозначне явище в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві, яке поступово стало невід’ємною складовою різних гуманітарних наук (соціології, культурології, мистецтва та навіть архітектури). Така зацікавленість свідчить про  проблеми не лише філологічного характеру, але й про тісну міжкультурну комунікацію, що дає підстави для детального вивчення цього літературного явища.

У теорії літературознавства дослідження в царині онтології, дефініції та визначення терміна «антиутопія» завжди супроводжувалися гострою полемікою, що зумовлювалося складністю й суперечливістю сутності самого жанру антиутопії, відсутністю чітких визначень часу та причин його виникнення й особливостей еволюції.

У першій половині ХХ ст. антиутопії стали реакцією на тоталітарні режими, що активно формуються в цей період. В основному це були твори, що реагували на події в Радянському Союзі. Російські письменники Є. Замятін, А. Платонов, М. Зощенко, українські – В. Винниченко, М. Хвильовий, Т. Осьмачка та багато інших розкривали механізми дії суспільно-політичної системи, що розвивалася в СРСР. У цей же період виникають романи, в яких автори передають свої побоювання із приводу фашизму: К. Чапек, О. Гакслі, В. Набоков.

Незважаючи на різні соціально-політичні формації, що ставали об’єктом критики, антиутопії виявляють низку спільних рис. Негатив антиутопії пов’язаний із відображенням процесу нівелювання суспільством особистості: “я” людини знищується, стирається під тиском законів нібито ідеального суспільного устрою. Відтворюючи картину майбутнього, автори антиутопій застерігають від можливого розвитку подібних соціально-політичних систем.

Саме через цю ідейну спрямованість твори-антиутопії почали називати застереженнями. “Ми” Є. Замятіна, “Чудовий новий світ” О. Гакслі, “Котлован” А. Платонова, “Війна з саламандрами” К. Чапека, “Володар мух” В. Голдінга, “451о за Фаренгейтом” Р. Бредбері, “Запрошення до страти” В. Набокова, “Москва 2042” В. Войновича – це далеко не повний перелік романів ХХ століття, які з подачі різних дослідників отримали визначення антиутопія. Важливо проаналізувати основні проблеми роману Джорджа Орвелла “1984”, який вважається одним з найвідоміших творів у жанрі антиутопії, своєрідним застереженням про загрозу тоталітаризму.

 Назва твору, його термінологія і навіть ім’я автора згодом стали називними і вживаються для позначення суспільного устрою, що нагадує описаний у “1984” тоталітарний режим. Роман Джорджа Орвелла “1984” – це роман, що здобув світову славу, завдяки йому антиутопія як жанр набула певної канонічності. Не дивлячись на специфіку жанру, роману була присвячена велика кількість серйозних наукових досліджень, які розглядали його з різних – філософських, соціологічних, політологічних – позицій. Писали про роман такі відомі автори, як Еріх Фромм, Арлен Блюм, Фредерік Бегбедер. Продовжують досліджувати творчість письменника і сьогодні, також досить активне українське орвелознавство (О. Боднар, Л. Лісюткіна, З. Савченко, В. Чалікова та інші). Роман “1984” у середині ХХ століття став важливим етапом вибору західною інтелектуальною елітою напрямків розвитку цивілізації.