Наука в системі культури

Практичне завдання № 3. Тема: «Наука в системі культури»

1.Наукове пізнання та його специфіка.

Слова «наука» має багато значень. Наука – це творча професійна діяльність людей з отримання нового знання, і саме знання, як результат цієї діяльності, наведене в систематичну структуровану форму, процес отримання цих знань в систематизованій ідеї й у понятійній формі. Сума різних хаотичних відомостей перестала бути наукою. Наука також виступає як соціальний інститут зі своєю інфраструктурою, системою організації професійної діяльності з отримання нового знання, професійні об'єднання вчених, ресурси, фінанси, наукове обладнання, система наукової інформації тощо. Науці як особливій формі осягнення світу характерні певні риси, які відрізняють науку від інших форм пізнання дійсності (мистецтва, філософії, релігії, буденного пізнання). Основне завдання наукового пізнання – відкриття об'єктивних законів дійсності. Вона орієнтована на пізнання загальних, істотних властивостей предмета і зображення їх в ідеалізованих об'єктах. На основі знання законів цього світу наука вибудовує передбачення майбутнього, вона орієнтована на майбутнє як в пізнавальному, так і в практичному сенсі. Точність передбачення майбутнього залежить від того, наскільки глибоко і всебічно вивчені минулий і сьогоденний стан предметів. Без цього неможливо передбачення майбутнього. Наукове передбачення майбутнього зводиться до того, щоб у найзагальнішому вигляді сформулювати модель майбутнього за тими поодинокими фрагментами, які існують сьогодні. Однак, будь-яке наукове передбачення обмежене, має свої межі. У науці принципово важливо знати, що може бути, а що принципово бути не може. Найважливішою рисою наукового пізнання є його системність, тобто сукупність знань, зведених у певний порядок на основі однорідних принципів, які об'єднують знання в системи. Знання стають науковими, коли їх цілеспрямоване збирання, опис і узагальнення доводиться до рівня їх включення в понятійну систему, до складу теорій. Безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання – об'єктивна істина. Ця істина осягається переважно раціональними методами, хоча і за участю живого споглядання. Прагнення до об'єктивності змушує дослідника критично ставиться до себе і до дійсності, виключати відсталість і догматизм. Наукове знання розгортається в систему понять, теорій, гіпотез, законів та інших ідеальних форм, які знаходять вираз у мові (природній або штучній). Вироблення специфічної наукової мови – найважливіша умова успішності науки. Наукове знання фіксується в мові. У процесі наукового пізнання застосовуються спеціальні матеріальні засоби (інструменти, прилади). Крім того, наука використовує й ідеальні засоби і методи пізнання (сучасна логіка, математичні методи, системний, кібернетичний, діалектичний та інші методи). Широке застосування експериментальних засобів та систематична робота з ідеалізованими об'єктами – характерна риса розвиненої науки. Науковому пізнанні властива сувора доказовість. Це озфначає, що знання повинно бути обов'язково аргументований. Також важлива перевірюваність і можливість повторення експерименту. Наукове пізнання має певну структуру: 1) Наукове пізнання виступає як цілісна система, що розвивається, яка має складну структуру. Ця структура може бути виражена по різному. З точки зору взаємодії суб'єкта та об'єкта пізнання можна виділити чотири елементи. Суб'єкт науки – це вчений, наукове співтовариство, науковий колектив і навіть все суспільство в цілому. Суб'єкти науки безпосередньо здійснюють наукову діяльність. Науковий суб'єкт повинен мати відповідну підготовку. У ході підготовки він засвоює необхідний матеріал, засоби і методи наукової діяльності, вчиться грамотно оперувати, засвоює певну систему цінностей, характерну для наукового пізнання. 2) Об'єкт пізнання (предметна область), тобто, що саме вивчає дана наука і наукова дисципліна, все те, на що спрямована думка дослідника, все, що може бути сприйняте, назване, висловлене в мисленні. У широкому сенсі, «предмет» означає певну обмежену цілісність, виділену зі світу об'єктів людської діяльності, у вузькому сенсі – це річ у сукупності своїх сторін, властивостей і відносин. Предмет пізнання може бути матеріальним (частина матеріального світу) та ідеальним (див. пізнавальний процес, поняття). 3) Система методів і прийомів, характерних для даної науки і обумовлених своєрідністю її предмета. 4) Свію специфічну мову як природну, так і штучну (знаки, символи, математичні рівняння, хімічні формули). Можливо виділити і таку структуру наукового знання: 1) матеріал емпіричного досвіду; 2) результати його початкового узагальнення в системі абстракцій; 3)засновані на фактах проблеми і гіпотези; 4) закони, принципи, теорії й картини світу, які формуються на основі фактів і теорій; 5) філософські установки; 6) соціокультурні цінності і світоглядні основи; 7) стиль мислення і можливі ірраціональні елементи.