Essays.club - Получите бесплатные рефераты, курсовые работы и научные статьи
Поиск

Каста - інститут древній і архаїчний, але живий і чіпкий

Автор:   •  Май 12, 2019  •  Реферат  •  1,049 Слов (5 Страниц)  •  2 Просмотры

Страница 1 из 5


Каста - інститут древній і архаїчний, але живий і чіпкий. Її дуже легко «поховати», розкривши численні її протиріччя та нелогічності.

. У «Законах Ману» йдеться: «Заради процвітання світів Брахма створив зі своїх вуст, рук, стегон і ступень брахмана, кшатрія, вайшію та шудру... А для збереження всього Всесвіту він встановив особливі заняття». З часом з простої, нехитрої системи чотирьох варн утворилася складна багатошарова система, яка вибудувала суворий порядок прав і обов’язків різних соціальних груп одна щодо одної. Безліч самостійних ендогамних каст (джаті) відокремлені невидимими межами варни.

Століттями із середовища брахманів (сьогодні вони становлять близько 2–5 % населення Індії) виходили не лише священнослужителі та ченці, а й науковці, вчителі, іноді — судді та чиновники. У сучасній Індії в деяких районах брахмани займали до 75 % всіх більш-менш важливих державних посад. На відміну від брахманів, що підтримують найвищий рівень усвідомлення духу права, для кшатріїв (санскр. «владний, благородний») характерна правосвідомість державних людей. Саме з цієї варни в Стародавній Індії зазвичай обиралися монархи. «Закони Ману» наказували царю поважати брахманів, що знають Веди, і діяти за їхніми порадами. Дхарму кшатріїв становлять: захист слабких, встановлення закону і порядку в світі, і для цього їм надані особливі права, по суті, вони єдині з усіх варн, хто володіє правом карати (аж до вбивства) тих, хто «не шанує дхарму», хто відходить від правильної соціонормативної поведінки своєї варни. Традиційно носити зброю могли тільки кшатрії, інші могли братися за зброю лише у випадку, коли для них «настає час лиха». Кшатрію пробачається гнів та інші вияви пристрастей, оскільки це необхідність при виконанні їхнього обов’язку.

 Вайшії (санскр. «відданість, залежність») — представники третьої за значимістю варни, що складалася з землеробів, торговців, крамарів і лихварів. Ці касти визнають вищість брахманів, але не обов’язково показують таке ставлення до кшатрійських каст. Основним заняттям сучасних вайшіїв є торгівля та банківська справа, вони прагнуть триматися подалі від фізичної праці, але іноді включаються в управління господарськими справами, безпосередньо не беручи участь в обробці землі. Природно, що правосвідомість людей, орієнтованих на одержання прибутку, відрізняється від інших і має окрему специфіку. Основне трудове населення Індії — шудри та так звані «недоторканні» — найчисленніші суб’єкти варно-кастової правосвідомості. Це своєрідні нижні щаблі у кастовій правосвідомості. В «Законах Ману» йдеться про те, що «тільки одне заняття владика вказав для шудр — покорне служіння трьом першим варнам».

Цілком природно, що кастова дискримінація викликає нерозуміння та піддається критиці. Боротьба за права «недоторканних» — особлива тема в історико-правовій реальності Індії. Б. Р. Амбедкар, що очолив цю боротьбу в 1930–40-ві рр., назвав недоторканних далітами (пригнобленими), а М. Ганді запропонував евфемізм «хариджани» («божі діти»), який набув широкого розповсюдження. Б. Р. Амбедкару вдалося домогтися закріплення ще в законах колоніальної Індії, а потім і в Конституції незалежної Індії 1950 р. системи, згідно з якою за членами каст, занесених в особливий список, закріплювалися квоти вакансій на державну службу, місця в законодавчих органах та вищих навчальних закладах. Практика недоторканності за Конституцією заборонена, а дискримінація за кастовим принципом вважається кримінальним злочином.

Однак скасувати одним розчерком пера те, що існувало століттями і закріплено в паттернах правосвідомості, вельми складно. Вважається, ніби хариджани продовжують осквернювати членів «чистих» каст, навіть якщо вони давно залишили свої кастові заняття й займаються нейтральною діяльністю, наприклад, землеробством. І хоча в сучасній реальності (в умовах великого міста, зокрема), недоторканний, взаємодіючи з іншими, «не осквернює їх своєю тінню», в його рідному селі недоторканність невід’ємна, чим би він не займався. Розуміючи це, М. Ганді прагнув добитися припинення дискримінації недоторканних не лише за допомогою світських законів, а й на рівні колективної правосвідомості, постійно доводячи, що інститут недоторканності суперечить індуському принципові єдинобуття, а недоторканні — такі ж рівноправні члени суспільства, як інші індуси. «Можливе для одного — можливе для всіх» — найдемократичніший заповіт М. Ганді. У кастовій системі відбуваються постійні зміни: касти поділяються на підкасти, дрібні касти зливаються, але загальна структура зберігає вражаючу стабільність — від немислимо далекого минулого до сьогодення.

...

Скачать:   txt (14 Kb)   pdf (84.9 Kb)   docx (11.6 Kb)  
Продолжить читать еще 4 страниц(ы) »
Доступно только на Essays.club