Суть Постанов Люблінської унії 1569 року та їх значення для українського суспільства

Контрольна робота № 2

З навчальної дисципліни «Історія держави і права України»

, 8 група

Суть Постанов Люблінської унії 1569 року та їх значення для українського суспільства.

Люблінська унія 1569 року визначила подальший розвиток не лише Польщі та Литви, але й українських земель. Вона стала результатом тривалого політичного, економічного та культурного зближення Великого князівства Литовського і Королівства Польського, що розпочалося ще у XIV столітті(Кревська унія). Підписана 1 липня 1569 року у місті Люблін, унія юридично закріпила створення нової федеративної держави - Речі Посполитої, що об’єднала під владою одного монарха дві держави з єдиним сеймом, спільною зовнішньою політикою, але зі збереженням певних автономних прав і традицій кожної частини.

Передумови укладення Люблінської унії формувалися протягом тривалого часу. Однією з головних причин було послаблення політичної й військової могутності Великого князівства Литовського. Постійні війни з Московським князівством виснажували ресурси Литви, а значна частина її земель - особливо українських,  переходила під владу Москви. Польща ж прагнула зміцнити свої позиції у Східній Європі й розширити територію за рахунок литовських володінь. До того ж, польська шляхта прагнула поширити свої політичні права та привілеї на литовську та українську знать, що могло забезпечити спільний економічний простір і стабільність усередині держави.

Під час переговорів у Любліні між представниками Литви та Польщі виникло багато суперечностей. Литовська знать не бажала повного об’єднання, намагаючись зберегти незалежність своєї держави, законодавства та судової системи. Проте польська сторона, спираючись на підтримку українських земель, що перебували у складі Литви, наполягала на унії. Вирішальним моментом стало рішення польського короля Сигізмунда ІІ Августа приєднати Волинь, Київщину, Поділля та Брацлавщину безпосередньо до Корони Польської. Це поставило литовських магнатів у безвихідне становище, і вони змушені були погодитися на укладення унії.

Згідно з постановами Люблінської унії, створювалася федеративна держава - Річ Посполита Обох Народів, яка мала спільного виборного короля, спільний сейм і зовнішню політику. Проте зберігалися окремі інституції: військо, адміністрація, судочинство, а також скарбниця. Таким чином, унія мала компромісний характер - формально рівноправний, але фактично перевага залишалася за польською стороною. Польща отримувала значний вплив на східні території, включаючи українські землі, що стало одним із ключових наслідків унії.

Для українського суспільства Люблінська унія мала складні й неоднозначні наслідки. З одного боку, вона означала остаточне включення більшості українських земель до складу Польського королівства. Це сприяло поширенню польської культури, мови, католицизму та правової системи. Польська адміністрація, маючи значно розвиненішу структуру, поступово запроваджувала на українських землях свої порядки. Українська знать, щоб зберегти свої привілеї, змушена була приймати польські звичаї, католицьку віру або унію. Відбувалося поступове ополячення української верхівки, що з часом призвело до зникнення старої руської еліти як окремої суспільної сили.

З іншого боку, унія сприяла певним позитивним процесам. Українські землі отримали можливість більш активної участі у загальнодержавному політичному житті, оскільки українські магнати та шляхта могли брати участь у роботі польського сейму. Розвивалися міста, зростала роль магдебурзького права, пожвавлювалася торгівля, особливо на Волині й Поділлі. Також саме в умовах Речі Посполитої відбувалося формування українського національного руху - козацтво почало відігравати важливу політичну та військову роль, а православна церква стала осередком збереження національної ідентичності.