Створення Центральної ради, її соціальна база, програма, лідери та основні напрямки діяльності (березень-квітень 1917р.)

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

КОНТРОЛЬНА РОБОТА З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Тема: Створення Центральної ради, її соціальна база, програма, лідери та основні напрямки діяльності (березень-квітень 1917р.)

ЗМІСТ:

1. Вступ. Лютнева революція.
2. Створення та соціальна база Центральної ради.
3. Лідери Центральної ради.
4. Програма Центральної ради, основні напрямки діяльності
5. Висновки.
6. Використана література.

ВСТУП. ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ

Під час Першої світової війни монархічна суспільно-політична система Росії увійшла в гостру суперечність з потребами багатьох верств суспільства і альтернативи її знищенню не існувало. Певною мірою війна сприяла рішучості та швидкості революційних подій - через гіперінфляцію, нерегулярне постачання ресурсів, людські втрати на фронті, важкі умови військової служби та велику кількість доступної зброї люди охоче стали на шлях революції.

Ще у 1915р. почалися перші бунти серед військовослужбовців та страйки робітників заводів і фабрик. Замість мирного відповідального вирішення цих конфліктів, царська влада повертає тілесні покарання та смертну кару в армії та відхиляє пропозиції Прогресивного блоку Державної думи щодо переходу від самодержавства до конституційної монархії. В результаті, довіра режиму втрачалась, і на початок 1917р. лояльною до царської влади залишилась тільки поліція, чисельність якої була замалою для силового протистояння армійським та робітничим масам.

Україна була одним із головних революційних плацдармів. Протягом січня-лютого 1917р. в Україні відбулося 50 страйків, в яких взяли участь понад 40тис. робітників. Це запустило ланцюгову реакцію і до робітників стали приєднуватися селяни та солдати. Коли в Петрограді політичні страйки переросли в збройні повстання, першими перейшли на бік повсталих солдати Волинського та Ізмайлівського полків, переважно укомплектовані українцями. З 23 лютого до 2 березня самодержавство впало, в Україні ця звістка блискавично поширилась по містах і селах та спричинила справжній вибух народної політичної активності - масово створюються ради робітничих і солдатських депутатів, яких в перші тижні повалення царизму налічувалось близько 170, а до кінця червня 1917р. - 252. Спираючись на досвід революції 1905-1907рр., солдатські та робітничі ради об’єднуються в спільні органи і претендують на владні функції в суспільстві. Сітка Рад була найгустішою у Донбасі(70%) та у прифронтовій смузі, але суттєво не впливала на розвиток революційних подій в усій Україні.

У Петрограді одразу ж після зречення престолу імператором Миколою II було сформовано Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим. Він ставив за мету збереження контролю над усією територією колишньої імперії. В першу чергу Тимчасовий уряд проголосив свободу мітингів та демонстрацій, скасування цензури, свободу створення політичних партій та скасував смертну кару. Ради робочих і солдатських депутатів були паралельним органом влади, це дестабілізувало політичне та економічне життя. Також і кадети, які домінували в тимчасовому уряді, і есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, обстоювали унітарну форму російської держави та визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Це не відповідало вимогам часу та потребам національного руху і породжувало чисельні суперечки та протиріччя щодо вирішення українського питання.

СТВОРЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНА БАЗА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

3-4 березня 1917р. з ініціативи Товариства українських поступовців (таємноі позапартійної організації українців, заснованої членами УДРП після розпуску Другої державної думи) та українських самостійників на чолі з М.Міхновським, в Києві відбулися збори представників українських організацій. Це були члени ТУП та інших партій, а також  активісти національного руху, переважно зі студентської молоді, військових, робітників, культурних діячів. На цих зборах було прийнято рішення про створення Центральної Ради - спеціального громадсько-політичного об’єднання для координування українського руху та відстоювання політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом. З ініціативи Д.Антоновича та інших було вирішено формувати цей орган як коаліційний, з представників широкого кола національних організацій. 7 березня було сформовано президію Центральної Ради, головою обрано М.Грушевського, який на той час перебував у засланні та приступив до своїх обов’язків 17 березня, надавши діяльності УЦР чіткої політичної ліні - домагання національно-територіальної автономії України. Товаришами голови було призначено В.Антоновича та Д.Дорошенка.