Озброєння та оснащення козацьких військ

Розділ ІІІ. Озброєння та оснащення козацьких військ

       1. Холодна зброя                        

Зброя – поняття невід’ємне від слова «козак». Зброя в житті козаків відігравала важливу роль. Вони обходились з нею дбайливо, всіляко оздоблювали пишалися нею. Козаки користувалися в основному трофейною зброєю – татарською, турецькою, польською і значно менше придбаною західноєвропейською, московською, кавказькою або іранською [3, с. 112]. Тому козаки й не створили якихось характерних лише для них типів зброї. На жаль, з описів сучасників і праць істориків маємо загальні і поверхові дані про озброєння козаків ХVІ – ХVІІ ст. Найбільш повний перелік козацької зброї,  даний Д. Яворницьким [25, с. 163 – 168], також не враховує окремі види озброєння. До того ж він написаний в основному на матеріалах  ХVІІІ – початку ХІХ ст. А з достовірних козацьких речей до наших днів збереглось лише кілька іменних шабель різних типів. Нові дані про стан і характер озброєння козацької армії середини ХVІІ ст. одержано внаслідок археологічних досліджень, зокрема розкопок 1970 – 1994 рр. місця Берестецької битви 1651 р.[18, с. 48 – 54].

До групи холодної козацької зброї належать шаблі, чекани, келепи, сокирки і бойові сокири, бердиші, кинджали , бойові коси і серпи. Сюди ж умовно слід віднести і дерев’яну зброю козацьких повстанців – киї та булави колотушки.

У ХVІ ст. під впливом Сходу, зокрема Туреччини, в Європі набуває поширення шабля, рубляча або колюче-рубляча довгоклинкова зброя з вигнутою формою леза, що поступово витісняє прямий європейський меч [17, с. 541].

Козацька шабля була основним різновидом холодної клинкової зброї  ближнього бою у реєстрових підрозділах з самого початку існування останніх. Серед широких мас нереєстрового козацтва шабля набула особливої популярності у зв’язку з розвитком козацької кінноти з другої половини ХVІІ ст. [22, с. 180].

У ХVІ – ХVІІ ст. на території королівської Польщі, до складу якої на той час входила Україна, найпоширенішою була шабля так званого угорсько-польського типу [Додаток № 11]. Цей тип був характерний для Туреччини та сусідніх з нею країн, у тому числі Угорщини, звідки за панування короля трансільванського походження Стефана Баторія проник у Польщу, де у трохи зміненій формі став загальноприйнятою зброєю.

Угорсько-польська шабля має довгий плавно вигнутий клинок з потовщеною задньою частиною, один або два заглиблення вздовж леза, просте перехрестя з так званими вусами (видовжено-трикутними виступами, що з обох боків охоплюють нижню частину руків’я та верх піхов). У деяких екземплярах нижня частина клинка переходить під прямим кутом у розширене гостре з обох боків лезо, так зване перо. Руків’я складається з прямокутної залізної пластини, покритої з обох боків дерев’яними обшитими шкірою накладками; його голівка відігнута вперед, інколи скісно вниз, прикрита металевим ковпачком, так званими наперстком.  Угорсько-польська шабля має відкрите (не захищене вертикальною пластиною-гардою) руків’я.

          Довжина клинка залежала від зросту власника шаблі (від 77до 94см). Піхви складаються з двох відповідно вигнутих обтягнутих шкірою дерев’яних пластин, скріплених верхнім і нижнім окуттям та двома поперечними пластинами з кільцями для підвішування шаблі.

Угорсько-польські шаблі майстри виготовляли на території Речі Посполитої (утому числі й в Україні), але клинки до них найчастіше завозились зі Сходу (Туреччини або Персії) чи із Заходу (Північної Італії або Штирії). Вони часто позначені клеймами цих майстерень [17, с. 50]. Характерною ознакою шабель цього типу, вживаних козаками, є тонкий металевий перстень для великого пальця правої руки на рівні перехрестя, що ускладнював ворогові можливість вибити шаблю з руки противника [18, с. 49].

Козаки могли користуватися і татарським типом шабель, так званими ординками  або смичками [Додаток № 12]. Вони мали довгі вузькі, порівняно сильно вигнуті клинки, просте перехрестя без кільця для пальця, сильно вигнуте руків’я з прикритим наперстком, відігнутим до гори кінцем [3, с. 114].

До типово польської зброї, якою користувалися козаки, належать гусарські шаблі та палаші. Вони, мабуть, потрапили у козацькі руки як військова здобич і, напевно, використовувалась козацькими кіннотниками (для піхотинця їхні клинки занадто довгі). Гусарська шабля [Додаток № 13] має довгий рівномірно вигнутий клинок і захищене вертикальною гардою руків’я. Така шабля називалася карабелою [17, с. 271]. Палаш, що також був на озброєнні  польських гусарів [Додаток № 14], мав довгий клинок довжиною 90 – 100 см, який був загострений з одного або двох боків, і шабельне руків’я. Клинок міг бути трохи вигнутим [16, с. 14 – 15].