Самара – свята ріка. Як Самара виникла

Самара – свята ріка. Як Самара виникла

Жила на березі Дніпра одна родина, мали батько й матір сина-велетня. Вирішив багатир піти з дому щастя шукати, бо не могли його прогодувати батьки.
- Візми, каже батько, - рало. Знайдеш на чужині нічийну землю, обробляючи її прогодуєшся.
Багатир так і зробив. Іде, а за ним рало тягнеться – глибока рілля з’являється. А він не озирається, думу думає, як житиме без рідних. Зайшов у такі степи далекі, де кочівники мандрують. Тут і зупинився. Дивиться, а за ним річка тягнеться. В ріллю джерельця побігли струмками і виникла ріка. Оселився він на її березі, вигнав кочівників і став господарювати як землероб. А річку назвав Саморою, бо сам проорав для неї русло. Вже потім люди прозвали її Самарою.

Синій птах

Влітку в при самарських лісах можна побачити справжнього синього птаха. Звуть його сиворакшею. Лічені пари цих птахів прилітають до нас із теплих країв. У різні пори дня птах виглядає по-різному: на зорі він яскраво-блакитний, надвечір – темно-синій, а вдень – сиво-синій.        Синій птах ніколи не з’являється поблизу людських поселень, побачити його можна тільки в лісовій гущавині.
        Кажуть, що у давні часи жив у наших краях парубок, його звали Ракшею, бо все, що до ньго в руки потрапляло, ламалось чи билось. Знайшлась йому дружина і люди дивувались, що покохала такого незграбу красуня. А скоро прийшов час іти на війну у далекі краї. І вже у першому бої всі побачили, що найкращий з усіх воїн – Ракша. За мирного життя він не знав, куди себе діти, а на війні став героєм, тільки після першої ж кривавої бійки посивів. І стали звати його Сиворакшею.
        Зайшло його військо у такі землі, де завжди тепло. Не боявся Сиворакша смерті, але вона прийшла по нього і чекала, коли він їй віддасться. Помирав він не на полі бою, а в таборі, де в нього влучила пущена підступним ворогом отруйна стріла. Прийшов до нього прощатися цар:
- Чи є у тебе до мене прохання? Я все зроблю для тебе.
- Є у мене мрія, - каже Сиворакша, - але не в твоїй волі дати їй життя.
- Все у моїй волі! – заперечив цар.
- Ні, царю. Мрію я повернутися у рідний край. Мрію побачити свою дружину…
        Цар тільки позіхнув і руками розвів. І раптом відкинувся Сиворакша, очі закрив, а душа його злетіла вгору синім птахом. І поринув той птах у рідні краї.
- Дивіться, Сиворакша! – закричали воїни.
        З тих пір і народилися слова: “синій птах мрій”.