Загально наукові методи в музикознавстві

Загально наукові методи в музикознавстві.

Важливою складовою сучасної музикології є методологічна сфера, пов’язана з осягненням механізмів аналізу музичного мистецтва як такого, його історичної еволюції, трансформації систем музичного мислення та принципів композиторської творчості, динаміки жанрово-стильових процесів, виконавсько-педагогічних технологій тощо.

Методологія музикознавства є загалом комплексною, такою, що поєднує різноманітні спеціальні методи, — як базові для основоположних сфер музичної науки, так і такі, що діють лише в межах окремих галузей сучасної музикології.

Останнім часом методологічна специфіка сучасної музикології дедалі частіше стає самостійним предметом наукового дослідження. Про це свідчать, зокрема, дисертації та інші наукові праці, присвячені теоретичному висвітленню зазначеного проблемного поля — насамперед, монографія Н. Гуляницької «Методы науки о музыке» (Москва, 2009), докторська дисертація та однойменна монографія Т. Науменко «Музыковедение: стиль научного произведения (опыт постановки проблемы)» (Москва, 2005), докторська дисертація та однойменна монографія Г. Консона «Целостный анализ как универсальный метод научного познания художественных текстов (на материале музыкального искусства)» (Саратов, 2010), кандидатська дисертація Т. Корнелюк «Музыкознание как открытая система: опыт постановки проблемы: на материале отечественной музыкальной науки» (Новосибірськ, 2007), тощо.

Серед сучасних методів дослідження Н. Гуляницька виділяє наступні:

1. Дискурс;

2. Контент;

3. Системний;

4. Цілісний;

5. Функціональний.

При системному аналізі об’єкт дослідження постає у вигляді системи, яку розглядають в аспекті більшої системи. Наприклад, соната Жанр сонати традиції та новаторство в системі стилю в контексті музичного мистецтва окремого періоду (або в системі європейського мистецтва). Дискурс – дослідник стоїть в центрі і розглядає твір з точки зору певного аспекту, що обмежує точку зору. Наприклад, у дискурсі виконавського аналізу. Контент аналіз – попередник дискурс аналізу. Контент (наповнення) – основа, тіло музичного твору, можна використати герменевтичний підхід, тобто визначення смислу.

Деякі з цих методів входять до загальнонаукових, які наряду із специфічними вдало застосовується в музикознавчій практиці. Серед них назвемо, компаративний, порівняльно-типологічний та структурно-типологічний методи. Серед основних форм типології є групування об’єктів за певними спільними ознаками. Класифікація – розподіл предметів певного роду на взаємопов’язані між собою класи.

Як було зазначена вище, системний підхід дозволяє розглядати той чи інший об’єкт як сукупність певних елементів, їх взаємодію між собою, динаміку розвитку. В музикознавстві даний метод може бути застосовано при аналізі музичного твору, музичної мови, а також загалом до культурологічної сторони того чи іншого явища.

Комплексні методи дослідження дозволяють різнобічна та багаторівнево аналізувати. До складових комплексного методу му відносимо акустику, фіщіологію, психологія, естетику, соціологогія, культурологію, мистецтвознавство та ін..

Загальнонауковий метод моделювання допомагає відобразити механіми функціонування системи, розгортання процесу, засіб конкретизації, наочного уявлення абстрактного змісту. Це може бути закове і графічне моделювання гармонічних процесів, тематичного розвитку, композиції музичного твору. Синхронімічні таблиці і графіки – засіб орієнтування в історії музичної культури.

Важливими в музикознавстві є підходи гуманітарних знань- аксіологічний (ціннісний) і дезаксіологічний (об’єктивний). Ознакою сучасних