Природно-кліматичні умови Миколаївського регіону

Клімат району помірно-континентальний і характеризується наступними показниками : Середньорічна температура повітря 7.9 градусів. Абсолютний мінімум -32.20 , максимум 370. Середньомісячна температура коливається від 3.40 в січні до 18.40 в липні. Максимальна середньо місячна температура 19.070. Річна кількість опадів коливається від 650 до 750 мм., з яких в зимовий час випадаю 150мм.

Максимальна кількість опадів 83.1мм (липні), мінімальна – 25.4мм.(в січні). Літом опади випадають в виді зливових дощів, які сильно впливають на режим річок. Кількість днів зі снігопадом коливаються в середньому від 30 до 40. Тривалість снігового покриву 85-90 днів, а середня його товщина 25-40см. Середнє число без морозних днів – 185.

Максимальна глибина промерзання ґрунту 1.2м.

Напрямок вітру переважно західний та південно-західний, що обумовлено в значній мірі направлення простягання карпатських гір. Середня швидкість 6.8 – 10.8м./сек. Абсолютна вологість повітря досягає свого максимуму в липні. Середньорічна величина відносної вологості складає 70%, мінімум в травні – 6%, максимум в грудні – 87%.

Територія м. Миколаєва розташована на кордоні двох геоморфологічних районів: Малого Опілля і Верхньо-Дністровської аллювіальної рівнини, відноситься до Зовнішньої зони Предкапрпатського передового прогибу. В зв’язку з цим територію міста і його околиці в орографічному відношенні можна поділити на 2 частини : північну горбисту та південну рівнинну.

Північна частина регіону в значній степені розчленена ерозією річних долин. Позитивні форми рельєфу мають характер плосковершинних відокремлених пагорбів витягнутих в широтному напрямку. Максимальні відмітки їх вершин досягають 340 метрів. Крутизна схилів залежить від літологічного складу складаючих їх порід. На площах розвитку пісковиків, схили набувають ступінчастий характер ;там де на поверхні виходять піски – схили пологі, а на ділянках переважання літотамнієвих вапняків вершини пагорбів мають вид спокійного плато з помірно крутими схилами. Пагорби розділені порівняно широкими і неглибокими долинами бокових притоків ріки. Зубри, по дну яких течуть невеликі струмки.

В одній з таких долин розташований безпосередньо, місто Миколаїв.

Річки району належать до басейнів Балтійського і Чорного морів. Через Миколаївський район частково проходить Головний Європейський вододіл. Річки північно-східної і східної частини району є притоками Західного Бугу (Білка, Кабанівка, Марунька), який належить до басейну Балтійського моря. Решта території належить до басейну річки Дністер. Це її ліві притоки Щирка зі Ставчанкою, Зуброю, Давидівкою. Цікаво, що ліві і праві притоки Дністра впадають у головну річку своєрідними скупченнями чи “вузлами”.

Живлення річок є змішане: дощовими (50%), сніговими (37%) та підземними (13%) водами. Коливання рівнів води в річках пов’язано з весняною повінню і літніми паводками. Найнижчі рівні води та найменші витрати річок спостерігаються в серпні та вересні. Річки нашого району - рівнинні, в деяких місцях заболочені, несудноплавні. Льодовий покрив на річках залежить від зимових кліматичних умов, тому дуже нестійкий.

Основними ґрунтоутворюючими породами району являються міцні напластування лісу, алювіальні та алювіально-делювіальні відкладення, розвинені на південних схилах Опілля і в долинах Дністра та Зубри.

У відповідності з характером ґрунтоутворюючих порід і їх розповсюдженням на описаній території можна виділити наступні типи ґрунтів:

1.Дерново-глейові

2.Торфяно-болотні

3.Дерново-підзолисті

Дерново-глейові ґрунти займають територію запливу та надзапливу терас Дністра і Зубри.

Вони сформувались