Ницше "Так говорил Заратустра"

Історія створення.

«Так казав Заратустра» було задумано, коли Ніцше писав «Веселу науку». Він залишив маленьку записку зі словами «6000 футів поза людиною й часом», що є алюзією на концепцію вічного повернення, яка, як відзначав сам Ніцше, є центральною думкою «Заратустри». Ідея прийшла до нього у формі пірамідального блока каміння на березі озера Сільваплана в альпійському районі Енгадін, що лежить на висоті 6000 футів.

Твір народився після того, як Ніцше розійшовся із Лу Соломе, жінкою, яку він кохав. Мислитель пропонував їй одружитись, але отримав відмову. Вони залишались друзями, проте недовго. Через лист сестри Ніцше до Соломе, Фрідріх назавжди розлучився із коханою. Образ «ідеальної дружби» - це вплив Лу, який легко вгадується.

Автор писав книгу в лютому і в кінці червня - початку липня 1883 року в Рапалло і в лютому 1884 р Сильс. Через рік Ніцше створив четверту частину поеми, таку особисто-інтимну, що вийшла вона всього в 40 екземплярах за рахунок автора для найближчих друзів.

Спочатку книга складалася з трьох окремих частин, написаних протягом року. Ніцше мав намір написати ще три частини, але закінчив тільки одну - четверту. Після смерті Ніцше все чотири частини були опубліковані в одному томі.

Тематика.

Тематика твору філософська. Автор втілює свої філософські теоії у книзі, показуючи їх, ніби на практиці. Серед його теорій: воля до влади, вічне повернення та теорія надлюдини. Також велику увагу Ніцше приділяє критиці християнства, повторюючи ті звинувачення, які він висуне днтальніше у майбутній роботі «Антихристіанин. Прокляття християнству».

Проблематика.

Проблеми, які описує автор у роботі, стосуються його самого. Ніцше пише про пізнання світу та самого себе, місце людини у соціумі та нерозуміння його філософії людьми. Боротьба із християнською мораллю.

Ідейна спрямованість твору і його емоційний пафос.

Головна ідея трактату – маніфестація філософії Ніцше, її втілення у художню оболонку. Викриття недоліків християнства, прославлення людини нового типу – Надлюдини, затвердження поняття про вічне повернення.

Манера письма цього трактату специфічна. Ніцше наслідує біблейский стиль, щоб зробити акцент на протиставленні християнства та ніцшеанства. Автор закликає не тільки до розуму читача, а й до його емоцій.

Жанрова своєрідність.

Жанрові рамки дуже розмиті. Твір є філософським романом та трактатом. Деякі критики називают роботу поемою у прозі, тому книга Ніцше балансує на межі прози, поезії та філософії, подібно Біблії, якій вона противопоставляється автором.

Основні художні образи в їхній системі й внутрішніх зв'язках.

У центрі твору є епоха до історії, «поза людиною та часом». У таких метафізичних умовах не слід шукати реальних історичних особистостей та історичні події, всі образи – це метафори. Заратустра – сам Ніцше, філософ без громадянства, що стикається с нерозумінням. Старец з лісу – набожні люди, що втратили сили любити людей та життя, проте не втратили страх перед Богом. Кантоходець – втілення людей, що зробили собі з небезпеки ремесло, ті, що живуть земним життям без розуміння того. Також, канатоходець – це людина, що так легко може впасти з канату, що веде її до надлюдини.

Похмурий Віщун, два Короля з ослом, совісний духом, старий Чародій, останній Папа, Найпотворний чоловік, Добровільний жебрак і Тінь. Все це образи, що показують останніх людей, які марно переслідують привид Надлюдини.

Центральні персонажі.

Центральним персонажем є філософ-мандрівник на ім’я Заратустра, яке він взяв у давньоперсидського зороастрійського пророка. Філософ, мандруючи, зустрічається з людьми, тваринами, явищами природи. Кожна зустріч доповнює його філософію та допомагає побачити світ