Еволюція підходів щодо формування інвестиційного портфеля

Зміст

Вступ        3

Початок ХХ ст. Початковий етап розвитку теорії портфельних інвестицій.        5

Кінець 50-х - початок 60-х рр. ХХ ст.        7

60-ті рр. ХХ ст.        8

70-ті рр. ХХ ст.        9

Сучасний етап розвитку.        10

Висновок        14

Список використаних джерел        15

Вступ

Традиційно під час вирішення завдання формування оптимального портфеля інвестор спочатку фокусує увагу на загальний стан економіки, потім на певних галузях і, врешті-решт, вибирає фінансові активи для інвестування. Він повинен бути постійно інформованим про стан економічних індикаторів - показників економічної активності.

Портфельна теорія стверджує, що проста диверсифікація, тобто, розподіл коштів портфеля за принципом «не клади всі яйця в одну корзину», нітрохи не гірше, ніж диверсифікація по галузях, підприємствам і т. д. Досвід і математичні розрахунки показали, що максимальне скорочення ризику досяжно, якщо в портфель відібрано 10-15 різних фінансових активів. Подальше збільшення складу портфеля недоцільно, так як виникає ефект зайвої диверсифікації. В цілому формування оптимального інвестиційного портфеля реалізується у вигляді послідовності наступних дій:

Вибір цілей і методів управління портфелем;

Аналіз ринку в цілому, а також характеристик цінних паперів, доступних інвестору;

Вибір методик вимірювання ризиків та оцінки ризиків;

Формування оптимального портфеля відповідно до прийнятих цілями;

Управління портфелем - його реструктуризація в разі, якщо характеристики портфеля не відповідають поставленим цілям;

Оцінка ефективності портфеля і перегляд ухваленої стратегії.

Початок сучасної портфельної теорії можна простежити в працях Г. Марковіца, а також В. Шарпа і Дж. Дж.Лінтнера [4-6]. Однак, оскільки в теорії портфельне інвестування почалося з вивчення інвестицій взагалі і критеріїв їх оцінки, то потрібно приділити певну увагу саме тим роботам, в яких спочатку розглядаються питання інвестування, а саме - І. Фішера і Д.М. Кейнса [1, 3, 4, 9].

Уявімо періодизацію розвитку портфельного інвестування в часі і в розрізі підходів наступним чином:

Початок ХХ ст. Початковий етап розвитку теорії портфельних інвестицій.

Професор Єльського університету І. Фішер в 1930 році видав книгу «Теорія відсотка» [3], в якій описує метод порівняння двох або кількох інвестиційних проектів. Для виявлення більш привабливого інвестиційного проекту він пропонує порівнювати теперішню різницю між вигодами і витратами кожного проекту. Ставку дисконтування r, при якій зазначена різниця дорівнює нулю, І. Фішер назвав граничною нормою прибутковості понад витрат.

У 1936 р Дж.М. Кейнс в своїй роботі, яка згодом стала класичною - «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» ввів поняття граничної ефективності капіталу (marginal efficiency of capital), пропонуючи використовувати її в якості ставки дисконтування для розрахунку чистої приведеної вартості інвестиційного проекту. Він писав, що його гранична ефективність капіталу по суті є норма прибутковості понад витрат І. Фішера. Пізніше було доведено, що хоча це і різні величини, зв'язок між ними існує - «точка Фішера». У роботах Дж.М. Кейнса і І. Фішера інвестиційний проект позначається як investment alternative або investment option. Згодом поняття net present worth of an investment option трансформувалося в звичне зараз NPV of an investment project. Метод дисконтування грошових потоків був застосований і до оцінки фінансових інвестицій (таких як покупка акцій або облігацій). Однак вже до кінця 30-х рр. ХХ ст. стало очевидним, що для такої оцінки потрібні нові концепції.