Загальна характеристика журналістської діяльності на теренах Харківщини у 1812-1816 роках

Загальна характеристика журналістської діяльності на теренах Харківщини у 1812-1816 роках

У 1812 році почала активно розвиватися торгівля книжками. У звязку з цим була заснована книжкова лавка А. Ф. Білоусова – щось на зразок філії московського магазину відомого продавця книжок Глазунова. До цього моменту у Харкові книгами торгували переважно лише під час щорічних ярмарок. Що стосується місцевої продукції – її розповсюджували самі автори та друкарні. Існуюча при університеті книжкова лавка петербурзького книгопродавця Цімсена, а згодом його довіреного обличчя – Р. Ласта, що торгувала лише іноземними книгами.

В новостворенній книжковій лавці білоусова купувалися і продавалися друковані книги та рукописи.

Все це посилювало поотребу у виникненні місцевої преси.

Заснуванню газет та журналів в Харкові до деякої міри сприяв і новий цензурний статут 1804 року – можливо, найбільш ліберальний цензурний статут XIX століття. Автором цього статуту є чиновник та журналіст І. Мартинов, також він видавав один з кращих на той час журналів «Северный вестник»

Згідно з цим статутом, цензура, яка залишалась, як і раніше,попередньою, доручалася цензурним комітетам місцевих університетів. Цензурний статут 1796 року по суті виключав можливість появи періодичної преси в провінції, оскільки всю продукцію треба було надсилати для проходження цензури в Москву й Петербург ( також, цензурні комітети існували ще у Ризі та Одесі, але вони мали відношення головним чином лише до книг, що привозили з-за кордону)

Відповідно до нового статуту при університеті з професорів та магістрів створювався спеціальний цензурний комітет, який давав дозвіл на друкування і цензурував всю друковану продукцію університетської друкарні.

З самого початку існування цензурного комітету при Харківському університеті його очолювали професор словесності І. Є. Срезнєвський і професор російської історії Г. П. Успенський. Обидва вони належали до найбільш прогресивної частини так званої російської партії викладачів університету.

І. Є. Срезнєвський – вихованець Московського університету – в 1812 році був запрошений на посаду викладача російської словесності на місце померлого першого ректора Харківського університету, широко відомого вченого І. С. Рижського.

За словами одного з біографів І. Є. Срезнєвського – його онука В. І. Срезнєвського, професор «розумів необхідність російської оригінальності і викликав у своїх слухачів співчуття до неї оцінкою Державіна, Карамзіна, Крилова і Жуковського»

І. Срезнєвський брав активну участь у громадсько-літературному життя міста й округи, сам часто виступав як перекладач і автор оригінальних творів. В 1815 році в Товаристві наук при університеті він читав авторську поему «Иван Сусанин». Про розмах літературної популярності Срезнєвського можна судити виходячи з того, що він був членом Ярославьского і Казанського літературних товариств.

І. Є. Срезнєвський був палким пропагандистов вітчизняної літератури, прихильником її вільного, самостійного розвитку. Незважаючи на свій похилий вік, І. Є. Срезнєвський з перших же роківперебування в Харкові заходився коло організації періодичних видань, які сприяли б розвитку оригінальної вітчизняної літератури. Професор виступав також за громадське виховання в інтересах розвитку «духу громадянства». Однією з улюбленних його ідей була ідея необхідності розвитку народної освіти.

Гарячим патріотом був і сам керівник цензурного комітету Г. П. Успенський – перший порфесор кафедри російської історії Харківського університету. Талановитий і різносторонній вчений, Г. П. Успенський ще до переїзду в Харків займався й літературною діяльністю. Лейтмотивом його лекцій і праць з російської історії було наступне твердження: «Кожному народу важливіше знати древній і теперешній