Загальна характеристика принципу професiйноi етики

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИНЦИПУ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ

Співробітники правоохоронних структур повинні знати не лише права і повноваження, надані їм законом, а й усвідомлювати, що в них закладена потенційна (корупційна) небезпека. У правозастосовчій практиці є багато випадків, коли співробітники органів правопорядку і громадяни, на благо яких вони працюють, виявляються по різні сторони барикад. Найчастіше співробітники правоохоронних органів змушені діяти для припинення чи розслідування очевидного порушення закону. І все ж, самі ці дії повинні бути повністю законними і не носити довільного характеру. У таких ситуаціях співробітники можуть відчувати деяке почуття несправедливості або невідповідності між свободою скоювати злочини та обов’язком забезпечувати правопорядок. Але, тим не менш, вони повинні розуміти, що саме це усвідомлення і відрізняє їх від правопорушників. І коли співробітники правоохоронних органів вдаються до протиправної практики або перевищують права і повноваження, надані їм законом, то відмінності між ними і правопорушниками стираються. Тим самим суспільна стабільність і безпека зазнають ризику, який може мати потенційно руйнівні наслідки для суспільства, викликати недовіру до діяльності правоохоронних органів.

Загальновизнаним є факт наявності кодексів професійної етики, тобто кодифікованих правил поведінки для представників ряду професій. Наприклад, лікарі та юристи мають свої кодекси професійної етики, стандарти яких є однаковими в будь-якій країні світу. Відносно правоохоронних професій останнім часом також приймаються кодекси та правила поведінки, в яких правила поведінки співробітників піддаються чіткої кодифікації. Наприклад, в Україні діють Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів, затверджений Всеукраїнською конференцією прокурорів від 27.04.2017 р. [1], Правила етичної поведінки поліцейських, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09.11.2016 р. № 1179 [2] та ін. Зауважимо, що останнім часом як ООН, так і Рада Європи прийняли ряд міжнародних документів, які стосуються питання етичного та правового регулювання діяльності правоохоронних органів.

Питання професійної етики особливим чином розглянуто в Кодексі поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 року. У резолюції Генеральної Асамблеї 34/169, яка прийняла даний Кодекс, констатується, що природа функцій правоохоронних органів стосовно захисту громадського порядку та спосіб, яким дані функції здійснюються, безпосередньо позначаються на якості життя як окремих громадян, так і суспільства в цілому. Підкреслюючи важливість завдання, яке стоїть перед співробітниками правоохоронних органів, Генеральна Асамблея також вказала на потенційні можливості зловживання владою при виконанні своїх обов’язків.

Кодекс складається з 8 статей. Він не є угодою, але належить до категорії правових документів, які служать авторитетною інструкцією для урядів щодо питань дотримання прав людини та виконання кримінального судочинства. Важливо відзначити, що (як це було підкреслено упорядниками документа) такі стандарти не матимуть практичної цінності до тих пір, поки їх зміст і значення не стануть невід’ємною частиною переконання кожного співробітника правоохоронної сфери, що може бути досягнуто за допомогою освіти й навчання, а також контролю.

На сьогодні з усіх наявних у світі регіональних організацій лише Парламентською Асамблеєю Ради Європи розроблений документ, який можна прирівняти до Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку. Резолюція 690 (1979 року) Парламентської Асамблеї, прийнята 8 травня 1979 року, супроводжується додатком, який містить Декларацію про поліцію.

Декларація про поліцію складається з трьох частин. В частині А розглядаються питання етики, в частині В – статусу, в частині С – війна та інші надзвичайні ситуації, зокрема окупація іноземною державою. У примітці (до документа) вказується, що зміст частин А і В стосується всіх громадян і організацій, включаючи такі структури, як секретні служби, сили військової поліції, озброєні сили або напіввійськові формування, яким надані поліцейські функції, і які відповідальні за втілення законів у життя, розслідування злочинів, підтримання громадського порядку та забезпечення державної безпеки.