Звіт про проходження переддипломної практики у ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП»

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Кафедра господарського права

ЗВІТ

про проходження переддипломної практики

у ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП»

Практикант:

студент 2-го року навчання

ОР «Магістр»

5 групи, заочної форми навчання

юридичного факультету

Нестерук Олександр Вікторович

Керівник від бази практики:

Директор юридичного департаменту

ТОВ «ВЕСТ ОЙЛ ГРУП»

Волинець О.В.

Київ

2019

Метою переддипломної практики є закріплення теоретичних знань, отриманих в процесі навчання; формування професійного мислення, навичок, прийняття самостійних рішень, вмінь застосувати набуті знання для розв’язання складних завдань у практичній діяльності.

Основним завданням переддипломної практики є збір та опрацювання матеріалу для написання магістерської роботи - матеріалів судової, адвокатської, нотаріальної практики, узагальнення практики діяльності державних органів та недержавних організацій у обраній для дослідження сфері правозастосування.

Тема дослідження є надзвичайно актуальною, враховуючи зміни в законодавстві, які відбулись в 2017 році. Мова йдеться про прийняття ЗУ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

В першу чергу, під час збору та опрацювання матеріалу необхідно було надаюти визначення поняття «арбітрабільності», та насамперед провести аналіз нормативно-правових та доктринальних підходів до його розуміння.

Нью-Йоркська конвенція «Про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень»(далі – Конвенція) не оперує поняттям «арбітрабільності», однак у статті 5 Конвенції зазначається, що «у визнанні арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо компетентна влада країни знайде, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни». Таким чином, у розумінні Конвенції арбітрабільність – здатність спору бути предметом арбітражного розгляду.

Аналізуючи визначення поняття «арбітрабільність», які наводяться в літературі, слід констатувати, що натепер серед юристів не існує єдиного підходу щодо тлумачення даного поняття. Зокрема, до кінця не вирішеним є питання співвідношення поняття «арбітрабільність» та «підвідомчість» спорів.

М. А. Рожкова вважає, що доктрина арбітрабільності дозволяє окреслити коло справ, які підвідомчі третейським судам, при цьому сам термін «підвідомчість» є ширшим, аніж термін «арбітрабільність». Таким чином, науковець вважає, що дані поняття співвідносяться як родове та видове, де арбітрабельність є одним із елементів підвідомчості, забезпечуючи розподіл справ між різними юрисдикційним органами.

У свою чергу М. А. Дубровіна вважає, що стосовно компетенції третейських судів некоректно застосовувати поняття «підвідомчість», оскільки, на її думку, говорити про підвідомчість будь-яких справ можна лише стосовно державних органів, чия компетенція прямо передбачена законом. Аналогічної точки зору дотримується і Т. В. Сліпачук, зазначаючи, що однією з основних характеристик третейського суду є необхідність укладення угоди щодо передачі розгляду спору до третейського суду.

Варто погодитися з Т. В Сліпачук та М. А. Дубровіною: «арбітрабельність» та «підвідомчість» є поняттями спорідненими, однак не співвідносяться як видове та родове поняття з огляду на наведені вченими причини.