Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. Звичаї й обряди, пов'язані з народженням дитини

Зміст

Вступ.

1. Дородові звичаї і обряди українців.
2. Власне пологові та післяпологові звичаї та обряди українського народу.
3. Обрядові дії, що знаменують "приєднання" дитини до сім'ї, роду, громади.

Висновки.

Вступ

Етнографічні матеріали засвідчують, що в усіх місцевостях України велика увага приділялася традиційним звичаям і обрядам, пов'язаним з народженням дитини. Згідно з народними віруваннями, дотримання і виконання відповідних звичаєвих настанов і обрядів — необхідна передумова успішного народження, здоров'я і благополуччя матері, дитини та щасливої їхньої долі. Звичаї та обряди при народженні дитини належать до обрядів і звичаїв життєвого циклу людини. Обряди при народженні дитини є виключно родинним обрядом, адже головну роль у цьому обряді відіграє в першу чергу сама новонароджена дитина, а в подальшому плані рідні та хрещені батьки тобто родина. Цей комплекс обрядовості в етнографії поділяють на чотири групи: дородові звичаї і обряди; власне народини; післяродові; обрядові дії, що знаменують "приєднання" дитини до сім'ї, роду, громади.

1. Дородові звичаї і обряди українців

Дородові охоплюють низку ритуальних, магічних дій і звичаїв, що виконувалися вже під час весілля і спрямовувались на забезпечення плодовитості подружжя, народження синів. Зокрема розплітання коси молодої хлопчиком, влаштування першої постелі молодих на необмолочених снопах та інші.

Період вагітності був обставлений низкою оберегів, пересторог і вірувань. Ці звичаї та обряди були направлені на збереження самопочуття вагітної жінки, забезпеченню фізичної, розумової та моральної повноцінності новонародженої дитини. Так, вагітній жінці заборонялося споживати певні продукти, не дивитись на деяких тварин, обходити стороною калік, сліпих та інших хворих людей. Щоб негативні дії й вади оточуючих людей не перейшли на породіллю, жінку охороняли від нервових потрясінь, переляку, сварок. Старалися якнайдовше приховувати вагітність від сторонніх, щоб ніхто не наврочив на неї та її майбутню дитину, і щоб пологи не були важкими. Жінці, яка чекала дитину, радили уникати зустрічей з каліками, хворими, негарними на вигляд людьми і, взагалі, поганих вражень, щоб це не передалося, не вплинуло на фізичний розвиток плоду. Вона не повинна була дивитися на вогонь і померлого, бити тварин, взяти щось чуже, сердитися, сваритися, гніватися та інше. Їй також заборонялося переступати через колючі та гострі предмети, сидіти на ріжку стола, білити і фарбувати оселю, ходити вночі під дощем, працювати у свята. Засуджувалося вживання спиртних напоїв, паління; лихослов’я, лукавство, адже за народними поглядами, усі ці якості могли передатися дитині. Вважалося, що поведінка матері, її психологічний стан безпосередньо впливають на здоров'я, розвиток, формування характеру і зовнішності дитини ще до її народження. Дані обряди становили своєрідну систему табу та заборон щодо їжі, місця перебування майбутньої матері, занять чи видів праці, поведінки, які ґрунтувалися на основі давніх уявлень, збережених у численних забобонах. Наприклад, вагітній жінці заборонялося стригти волосся, зупинятися на сакральних межах, що являлися рубежами між світами живих та мертвих, таких як поріг, ворота, перехрестя чи роздоріжжя, виходити з дому без оберегів тощо. Звичай велів не відмовляти вагітній жінці, коли вона попросить щось допомогти чи позичити, намагалися задовольнити, коли їй хотілося (забаглося) щось з'їсти, випити.

Для захисту від нечистої сили й пристріту вагітним жінкам радили носити обереги: залізну голку або ніж, друзки від розбитого блискавкою дерева, вугілля, шматочок цегли від печі тощо. До речі, мішечок із глиною або попелом із печі одразу після народження прив'язували немовляті до ручки, як нині прив'язують бирочки у пологовому будинку. Це робилося для того, щоб духи родинного вогнища оберігали і захищали маля, як і його матір під час вагітності. Цілителі кажуть, що якщо вагітна носитиме намисто з бурштину, то в неї пологи будуть легкими й вдалими, але він протипоказаний у разі гіпофункції. За давнім звичаєм, вагітній жінці не годилося з’являтися часто на люди, особливо в останні дні перед пологами, бо це мало глибокий психологічний зміст. Навіть – парапсихологічний. Адже жінка у стані вагітності досить чутлива. Вважали, що вона вбирає в себе всі вібрації, всі психічні зрушення довкілля, всю енергетику середовища, позитивну і негативну. І звісно вірили, що все перейняте передається дитині, яка у неї під серцем. За народними традиціями, вагітна жінка, в основному, виконувала посильну домашню роботу на свіжому повітрі, на городі, в хаті. Важливого значення набувало спілкування молодої вагітної жінки зі своєю мамою, бабусею, рідними та близькими жінками. Вона засвоювала за якимось рукоділлям дитячий фольклор, зокрема колискові, розмовляла зі своєю майбутньою дитиною, призвичаюючи її до світу, у який вона мала увійти. Загалом, передпологові звичаї були покликані сприяти нормальному перебігу вагітності, хорошому самопочуттю жінки, забезпечити фізичну та духовну повноцінність новонародженого, тобто природну обдарованість. Рекомендації, обереги, норми поведінки вагітної, ставлення до неї інших людей ґрунтувалися переважно на народному досвіді та раціональних знаннях народної медицини, розумінні фізіологічно-психологічного стану жінки під час вагітності. Вони мали багато спільного з аналогічними звичаєвими традиціями в інших народів. Чимало з них продовжує побутувати і в наш час.