Поняття та основні ознаки демократичної держави

ЗМІСТ

ВСТУП        3

1. Демократична держава: загальна характеристика        5

2. Пряма і представницька демократія        19

3. Принципи демократії у діяльності органів публічної  влади        25

4. Права людини і демократія        29

ВИСНОВКИ        37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ        40

ВСТУП

Демократія  — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Іноді демократію визначають також як набір ідей і принципів, що стосуються свободи, власне, вона і являє собою інституціональну свободу. У формулюванні 16-го президента США Авраама Лінкольна, демократія — врядування «іменем народу, силами народу і для народу».

Головна суперечність демократії — суперечність між ідеєю демократії як повновладдям народу і неможливістю її практичного здійснення. Британський філософ Карл Поппер вважав демократію не тільки неможливою, але й недоцільною. Демократія у прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях. Недоцільна, оскільки абсолютна більшість народу некомпетентна у вирішенні конкретних справ управління державою. Багатоманітні концепції демократії спрямовані на вирішення цієї суперечності.

Актуальність. У наш час питання демократії дуже болюче. Оскільки молода українська держава ще стоїть на шляху розвитку правових принципів. Владні структури неохоче беруться за розвиток української демократії, вбачаючи у ній перед усім засіб словесного оформлення, а не розуміння її сутності та механізмів. У цьому і полягають помилки демократії.

Процес демократизації набуває все більш глобального характеру. На політичній карті світу час від часу з'являються країни, що прагнуть отримати статус демократичних. В цілому можна констатувати, що головна тенденція світового розвитку полягає в русі до демократії як оптимальної форми організації суспільства.

Розширення меж дії демократії, поява нових її варіацій потребують створення стратегій та інструментарію демократичних перетворень. Задля цього необхідно критично проаналізувати вже існуючі уявлення щодо такого феномену, як демократія та її історичні форми.

 Наукова новизна полягає у дослідженні поняття демократії. До нього зверталося чимало вчених та істориків, серед українських та російських можна виділити таких: О.Ф. Скакун, М.С. Кельман, М. В. Цвiк, В.В. Копєйчиков та інші. У своїх роботах вони розглядали основні принципи, засади, функцiї, ознаки демократiї. Значну увагу розвитку демократії та її форм приділяли А. Лінкольн, К. Маркс, М. Вебер, Й. Шумпетер, А. Бентлі, Р. Дола, С. Лінсет та інші дослідники.  Однак багато питань лишилося не вирішеними. Дослiдження, якi проведенi, матимуть теоретичну та практичну цiннiснiсть.

Предметом даної роботи є демократичні та політичні інститути.

Об'єктом роботи є суспільні відносини, що формують демократичні інституції.

Мета і завдання. Як і кожне суспільне явище демократія не є досконала, але щоб надалi розвивати її, потрібно критично проаналізувати та визначити проблемні питання демократії, визначити її складові, які впливають на формування сучасних суспільних відносин.

Для досягнення загальної мети в роботі були поставлені та вирішені завдання:

- розглянути поняття і суть демократії ;

- визначити вчених, які займалися проблемами становлення і розвитку історичних форм демократії;

- виявити основні характеристики історичних форм демократії;

- сформулювати висновки щодо розглянутих форм та визначити їх загальні риси.

 У процесi написання курсової роботи використанi такі методи: iсторичний;  порiвняльний; системний; метод узагальнення; систематизацiї; класифікації.

1. Демократична держава: загальна характеристика

Демократія виникла у Стародавній Греції, стародавні греки були також першими дослідниками її феномену. Крім того в Елладі був поширений такий поділ держав за формами правління: «один керівник» (монархія), «перший, кращий, здатний + сила, влада» (аристократія) і «народне правління» (демократія). Однак, у Стародавній Греції (так само як і у Стародавньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян — демосу. Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику, частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї решти не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія (до якої відноситься й Афінська демократія), феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.