Контрольная работа по "Римскому праву"

1)

У будь-яких правовідносинах людина виступає суб’єктом права - означає того, хто здатний мати право, бути його носієм, вступати у правовідносини.У римському праві не існувало спеціального терміна, який б носив значення суб’єкта права, але найблищим до цього значення виступало поняття “persona”, яке відображало правове значення людини.

У сучасній юридичній науці існує 2 різновиди суб’єктів: фізичні та юридичні.У Давньому Римі також була наявні ці різновидності, зокрема, особами  були як окремі люди - фізичні особи, так і об’єднання людей - рід, цех, корпорація, а також незалежні від них установи - юридичні особи.

Здатність особи бути суб’єктом права називається правоздатністю.У Римі цією повною правоздатністю могли володіти тільки вільні чоловіки, які досягнули повноліття і бкули ”батьками сім’ї”.Наприклад, раби не володіли правоздатністю й визнавалися не суб’єктами права, а об’єктами права. У римському праві особою вважався той, хто був правоздатний, тобто той, кому закон дозволяв володіти власністю, вступати в договірні відносини з іншими особами для того, щоб набувати права та створювати обов’язки.У Давньому Римі,щоб набути статусу особи, потрібно було, щоб твоє положення відповідало трьом станам: стану свободи, стану громадянства та сімейному стану.

Стан свободи означав, що людина не знаходить у рабстві, тобто є вільною.З історії розвитку римської держави можна простежити, що з часом вимоги до набуття статуса вільною людини ставали менш жорсткими, наприклад, вже під кінець свого існування, було можливим набути статусу вільного тим, хто був народжений від матері, яка була рабинею, але у період вагітності набула свободи, хоча статус батька залишався монолітним. Стан свободи був головним, базовим при визначенні правоздатності особи і якщо людина є вільною, то вона вже має певний мінімальний обсяг правоздатності.

Стан громадянства вказував, що людина є римським громадянином.Навіть якщо людина була вільною, це не означало, що вона мала повну правоздатність.Тільки римський громадянин міг стати повний суб’єктом права, тобто мати всі можливості реалізації права. Чужоземці, навіть якщо вони були вільними, не мали політичних і майнових прав.Хоча у зв’язку з кризою та масовими бунтами, у ІІІ ст. н. е. була проголошена рівність у правоздатності всіх вільних людей. Хоча таке проголошення було формальністю і справжнього повного рівноправ’я не було. Зокрема, нерівність була спричинена виникненням у період імперії станів, що супроводжувалося прикріпленням до професії.За станом громадянства всі вільні люди ділилися на певні групи, зокрема  на римських громадянин, латин, перегрин, вільновідпущеників та колон. Основний розподіл проходив між римськими громадянами та всіма іншими групами вільного населення римської держави, тому що саме римський громадянин мав більший обсяг правоздатності, ніж представник будь-якої іншої групи.

Сімейний стан відображав самостійність особи у сфері сімейних відносин.Традиційна римська сім’я була союзом людей, які об’єднані не кровним спорідненням, а підкорені владі глави родини.З цієї причини сімейним станом володіли тільки глави сім’ї. Якщо навіть хтось із членів сім’ї вступав у майнові відносини, то він створював юридичні наслідки не для себе, а для глави сімейства, не створюючи, при цьому, для останнього обов’язків.Поступово такий стан речей змінювався, але всеодно повноцінною правоздатністю володів тільки голова сім’ї.

Отже змістом правоздатності була сукупність прав, носієм яких могла бути особа. Повна правоздатність особи у сфері приватно відносин складалася з двох основних прав: права укладати законний шлюб і права бути суб’єктом усіх майнових правовідносин, зокрема права торгувати. Крім того, можна вважати, що  до змісту правоздатності можна також віднести право робити заповідальні розпорядження та одержувати за заповітом спадщину.

Моментом виникнення правоздатності вважався, як і у сучасному праві, народження.