Міжпарламентська взаємодія

Кафедра парламентаризму та політичного менеджменту

Есе з дисципліни «Парламентаризм» на тему:

Міжпарламентська взаємодія

Виконавець:

Група заочної форми навчання 3 потік

Київ – 2021

1. Актуальність питання

Парламенти сучасних держав, окрім своїх класичних функцій, провадять активну міжнародну діяльність та все частіше виконують функції конституційних органів зовнішніх відносин (у широкому сенсі слова), оскільки, з урахуванням певних особливостей, зумовлених тією чи іншою формою правління, мають низку повноважень у зовнішньополітичній сфері, а також здійснюють безпосередні контакти з органами і посадовими особами зарубіжних держав.  Одним із пріоритетних напрямів діяльності сучасних парламентів у зовнішньополітичній сфері є взаємодія із зарубіжними парламентами та їх окремими представниками.

2. Аналіз досліджень і публікацій

На жаль, важливість міжпарламентського співробітництва для налагодження і підтримання міжнародних відносин доктринально підкріплена недостатньо. Фактично науковий інтерес до цієї проблематики на пострадянському просторі сформувався тільки на початку 2000-х років, після входження парламентів країн СНД до різного роду міжпарламентських інституцій. Серед наукових праць, присвячених проблемам міжпарламентського співробітництва, варто виокремити дисертаційні дослідження В.І. Балакірєвої, Ю.Ю. Бойко, А. О. Виноградової, А.Д. Мурзакулової, О.В. Палагусинець, М.І. Шварцевої, а також публікації А.Х. Саідова, в яких він обґрунтовує формування нової галузі міжнародного права – міжнародного парламентського права.  

Втім низка принципових питань, що мають вихідне значення подальшого розвитку міжпарламентської взаємодії, досі не отримали належного наукового осмислення. Передусім йдеться про саме розуміння міжпарламентського співробітництва, його юридичну природу, сутнісні ознаки та принципи здійснення.

3. Виклад основного матеріалу

У вітчизняній нормативно-правовій базі зміст поняття «міжпарламентське співробітництво» як один з напрямів діяльності українського парламенту певним чином розкривається у ст. 204 Регламенту Верховної Ради України. Міжпарламентська взаємодія – це юридична взаємодія між загальнодержавними представницькими органами як органами зовнішніх відносин, їх керівниками, структурними підрозділами чи окремими парламентаріями, що здійснюється в ініціативному порядку з метою знаходження взаємоприйнятних підходів і спільного вирішення проблем, що викликають спільний (міжнародний) інтерес.

Міжпарламентська взаємодія є реакцією держав-націй на виклики сучасного світу з метою консолідації ресурсів державних і недержавних суб’єктів сучасного міжнародного політичного процесу для вирішення спільних проблем. Вона є елементом багатосекторного зовнішньополітичного розвитку, пов’язаного з діяльністю міжпарламентських інститутів у межах особливих правил і процедур взаємодії, спрямованих на конструювання особливого соціально-політичного простору в межах якого відбувається: демократизація міждержавних відносин; зниження політичної невизначеності у міжнародних відносинах; мінімізація політичних, економічних, іміджевих та інших ризиків міжнародного процесу; підвищення громадського контролю над зовнішньополітичними рішеннями; долучення парламенту загалом та окремих його представників до розробки зовнішньополітичного порядку денного; зростання значення міжпарламентської дипломатії, що має певною мірою неформальний характер, як інструменту артикуляції національних інтересів сучасної держави.

Міжпарламентській взаємодії притаманні такі ознаки:1) рівноправність учасників; 2) добровільність; 3) міжнародно-правова ініціативність; 4) нормативно-правова впорядкованість; 5) широка географія країнознавчих зв’язків; 6) орієнтованість на розв’язання актуальних проблем сучасності; 7) розмаїття форм і способів здійснення.

Мета міжпарламентського співробітництва є різноплановою і включає в себе, зокрема: 1) поліпшення взаєморозуміння між країнами; 2) демократизацію міждержавних відносин; 3) гідне представлення інтересів свого народу; 4) підвищення демократичної легітимності міжнародних організацій; 5) сприяння зміцненню світової соціально-політичної стабільності; 6)сприяння зміні конфронтації у міжнародних відносинах на договірну основу конструктивного діалогу для розвитку партнерських відносин між країнами і регіонами; 7) сприяння вирішенню міжнародних проблем будь-якого рівня.