Галузей права та множинність нормативно – правових актів

Різноманітність галузей права та множинність нормативно – правових актів, які регулюють питання права, викликають необхідність в певній систематизації чи упорядкування нормативно – правових актів та правових норм за певними критеріями або питаннями, які вони регулюють.

Загалом, в юридичній науці прийнято виділяти три основних підходи до вдосконалення законодавства – кодифікація, інкорпорація, консолідація.

Сутність їх полягає в наступному:

1. Кодифікація – це об’єднання законодавства в більш великі акти, кодекси. Тобто законодавство систематизується таким чином,  щоб упорядкування форми раніше виданого законодавства відбувалося разом з удосконаленням його змісту;
2. Інкорпорація – удосконалення відбувається внесенням змін та доповнень або навпаки вилученням тих частин, які втратили своє значення;
3. Консолідація – об’єднання нормативно – правових актів, які були видані в різний час, але з одного й того ж питання. Таким чином змінюється лише форма, але не зміст акту.

Що стосується саме аграрного права, то необхідність в його упорядкуванні є нагальним питанням, яке потребує вирішення, оскільки чим довше це питання залишається «в повітрі», тим більше норм накопичується, що викликає нагромадження юридичних актів, які «розібрати» потім буде значно складніше.  Те, що необхідність у вдосконаленні аграрного законодавства існує вказують безліч обставин. Існує дуже велика кількість нормативно – правових актів, які регулюють аграрно – правові відносини і мають різну юридичну силу. До того ж аграрно – правові норми розкидані по різних актах інших галузей права, а саме: адміністративного, цивільного, земельного, трудового та інших. Усе це певним чином ускладнює орієнтування юристів в цій галузі при вирішенні певних проблем, оскільки між нормами інколи виникають колізії, а що робити в такому разі виникає питання.  

На сьогодні, але ні законодавець, а ні вчені досі не дійшли єдиної думки щодо того, як саме вдосконалити аграрне законодавство. В чому ховається причина цього не зрозуміло. Можливо через те, що деякі вчені взагалі не визнають аграрне право самостійною галуззю права та вважають її частиною земельного права. Хоча особисто я з цією точкою зору не погоджуюся, бо земельне право регулює в цілому право власності на землю, охорону прав власників на цю землю та інші питання, які пов’язані з раціональним використанням й охороно земель, а аграрне право, хоч і «піклується» про раціональне використання та охорону земель, але має значно ширше коло відносин, які підлягають регулюванню, включаючи і порядок провадження діяльності суб’єктів аграрного права, а об’єктом є лише землі сільськогосподарського призначення, що є певним звуженням.

Наприклад, Н.І. Титова  зазначає, що «сьогодні аграрне право України – це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права, яка історично склалася і являє собою повноцінну систему аграрно-правових інститутів. Саме їх наявність як головної внутрішньогалузевої сукупності норм правової спільності є підтвердженням існування окремої самостійної галузі права.» [1]. Отже, питання щодо визнання аграрного права самостійною галуззю вже немає виникати, у світлі розвитку аграрно – правових відносин.

Є ще один варіант чому досі не приймають заходів щодо вдосконалення аграрного законодавства, можливо просто через те, що не можуть знайти єдиного наукового підходу до вирішення проблеми вдосконалення.

Для свого дослідження та роздуму над цією проблемою, я обрала два найпопулярніші погляди щодо реформування аграрного законодавства, оскільки щодо інших немає таких суперечок та наукових обґрунтувань їх доцільності та здатності вирішити проблему вдосконалення.

Ті науковці, які визнають нагальною потребою вдосконалення аграрного законодавства, скажемо так, поділилися на два «табори». Одні наполягають на тому, що необхідно прийняти основи аграрного законодавства, а інші – на створенні окремого аграрного кодексу.