Поняття та загальна характеристика Римського загального права

1. Тема: Поняття та загальна характеристика Римського загального права

План

1. Передумови становлення Римської держави і права. Етапи розвитку римського приватного права. 
2. Співвідношення приватного і публічного права
3. Історичні системи римського приватного права і їх злиття
4. Значення римського приватного права
5. Рецепція римського приватного права

Не перебільшувати значення римського права. Недолік римського права - казуїстичний характер (конкретні випадки)

1. Передумови становлення

Становлення Римської держави і права відбувалося під впливом чинників:

• переселення на Апеннінського півострів народу італійців
• особливі географічні умови Апеннінського півострова 
• виникнення міста Риму (~753р., 751р., 750р.)
• географічне розташування міста Риму (біля гирла Тібру, на кордоні з державами)

1. Історію розвитку римської держави прийнято поділяти на такі періоди:

• царський (кінець 7 - початок 6 ст. до н.е.)
• республіканський (кінець 6 - середина 1 ст. до н.е. - з'являються народні збори і сенат)
• імператорський (середина 1 ст. до н.е. - падіння Західної (1476р.) і Східної  (1453р.)Римської імперії

Розвиток римського права характеризується наступними етапами:

• 1 період - відбувається становлення цивільного права, яке є суто національним, відзначається нечисленністю основних інститутів и суворим формалізмом, регулює відносини лише за участю римських громадян. В цей період владарювання Риму ще не вийшло за межі Італії, тому спрощеність права відповідає нерозвиненості життя і побуту народу
• 2 період - характеризується швидким розвитком загальнонародного права (право народів), панування римлян поширюється на усе узбережжя Середземного моря, право формується під впливом грецької філософії і правових вчень, поступово стає складнішим и починає втрачати свій формалізм. Класичним римським право прийнято називати те, яке формується в період принципату (за часів Августа - початок 1 ст. і домінату - за часив Діоклетіана - початок правління, 284р. н.е. (домінус - хазяїн, перетворює римських громадян на підданих)
• 3 період - Епоха культурного занепаду, завмирання торгівельних відносин, переміщення політичного центру до Константинополя, особлівістю є прагнення підвести підсумок правотворенню попередніх епох. Цей період іноді називають епохою кодифікації.

1. Можна виділити наступні риси римського права як права приватного:

                Римське приватне право є вираженням індивідуалізму, оскільки в його центрі знаходиться індивідуальний суб'єкт, за ради якого створюється правове регулювання, який приймає особисту участь у правовідносинах і несе персональну відповідальність за правопорушення.

                У зв'зку з цим слід виділити 2 основних інститути приватного права розроблених у Римі –

• інститут приватної власності, покликаний створити правове забезпечення для прав рабовласників, землевласників, а також надати торговцям реальну можливість розпоряджатися товарами;
• інститут договору - угоди сторін спрямованої на виникнення зміну припинення правовідносин, який відрізнявся жорсткою фіксацією його основних положень та встановлення суворої відповідальності за його порушення. Особа винна за порушення договору могла нести не тільки цивільне, а публічне  покарання.

Розподіл права на приватне і публічне засновується на низці критеріїв, в тому числі:

• критерії інтересу - заснований на тому, чиї саме інтереси регулюються та озороняються правовими нормами. Норми, які регулюють інтереси, носієм яких є держава, інші публично-правові утворення (територіальне) складають публічне право. Норми, яки охороняють персональні інтереси конкретного суб'єкта - приватне право (Пр.: фінансово - податкове право)
• за методом регулювання - публічні норми засновані на імперативному методі, адже держава вказує для кожного суб'єкта його правове становище, визначає його юридичне місце (права та обов'язки). Ці відносини мають безумовний, іноді примусовий характер. Для приватного права притамання юридична рівність, що означає відсутність владного підпорядкування одного суб'єкта іншому; а також диспозитивність, що означає можливість суб'єктив відступити від змісту правової норми, врегулювавши питання на власний розсуд; приватні відносини засновані на вольових засадах 
• за суб'єктом складу - головним і центральним учасником публічних видносин є держава або інше публічно правове утворення, всі інші суб'єкти є виконавцями державної волі. Ценральними учасниками приватних відносин є фізичні та юридичні особи. Держава також може приймати в них участь, проте, якщо в публічному праві вона стоїть над іншими суб'єктами, то в приватному - поряд з ними, маючи рівне з ними юридичне становище.
• за механізмом захисту - порушені публічні інтереси, права, норми. Захищаються в обов'язковому порядку, як правило в межах адміністративної процедури або кримінального судочинства. Порушені приватні права, захищаються за ініціативою суб'єктів, здебільшого в позасудовому порядку; якщо застосовується судовий порядок - справа розглядається в межах цивільного судочинства.

Класичне розмежування приватного і публічного права дає юрист Ульпіан в "Дігестах Юстиніана", а саме публічне право те, що ідноситься до статусу Римської держави, приватне - те, що відноситься до користі приватних осіб.

4.Історичні системи римського права та ъх злиття:  

•  квіритське (цивільне) право - мало національний характер, регулювало відносини між громадянами Риму.
• преторське право (lus honorarum, lus pretorium) -  з розвитком суспільних відносин цивільне право було невзмозі регулювати якісно нові екномічні, соціальні, політичні та інші їх аспекти; з іншого боку римське право - це право традицій, а тому законодавець не мав можливості прямо скасовувати старі постанови, тому паралельно з цивільним з'являється право створене судовими магістратами (претори)- керівниками організацій судочинства на певній території. Претор мав право при вирішенні судового спору вказати, яке суб'єктивне приватне право підлягає захисту, а яке ні. На основі цього претори формували узагальнені збірники - едикти претора. Претор керувався правосвідомістю.
• право народів (lus gentium) - право, яке має на увазі регулювання відносин між римськими громадянами і мешканцями підкорених Римом територій (перегрини)

Чинники, які сприяли зближенню цих систем: