Дискреційні правові норми

21. Дискреційні правові норми.

Відповідно до приписів п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов’язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке ухвалюється, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні правові норми – це норми права, які наділяють суб*кта владних повноважень дискреційними повноваженнями, шляхом дозволу вибору з кількох варіантів поведінки одного на розсуд самого суб*кта.

Дискреційні правові норми, як правило,  формулюються з використанням категорій «має право», «може», «на власний розсуд», «з урахуванням обставин справ вирішує» і т.п. Прикладами дискреційних правових норм можуть бути наступні.

Так, ст. 9 Закону України «Про громадянство України» визначає умови прийняття до громадянства України, більшість яких не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, та на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України. Визначення того, які заслуги є визначними та які особи становлять державний інтерес для України є дискрецією Президента України.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України «Про Національну поліцію» вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються поліцейським із урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення.

Ч. 1 ст. 66 Кримінального кодексу України містить перелік обставин, які пом'якшують покарання, однак згідно з ч. 2 ст. 66 при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, й інші обставини.

Відповідно до ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 186 КАС суддя спрямовує проведення врегулювання спору за участю судді для досягнення сторонами примирення. З урахуванням конкретних обставин проведення наради суддя може оголосити перерву в межах строку проведення врегулювання.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ЦПК суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України “Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи” від від 24 квітня 2017 року № 1395/5 39 , при оцінці дискреційних повноважень у нормативноправових актах та їх проектах необхідно з'ясувати:

1) на яких правових нормах ґрунтуються дискреційні повноваження:

а) чи відповідають дискреційні повноваження нормам Конституції України, актам вищої юридичної сили;