Безпека ГМО

Людство протягом багатьох століть, ще від початку землеробства та скотарства, змінювало геноми рослин та тварин, використовуючи традиційні технології вирощування. Штучний відбір для певних бажаних, потрібних чи специфічних характеристик різноманітних організмів, призвів до виведення зовсім нових видів – від кукурудзи, за часів майя, ацтеків та інків, до сучасних безшерстих кішок-сфінксів. Проте, це був штучний відбір в якому організми із певними рисами, вибрані для породи чи сорту наступних поколінь, обмежувалися природними варіаціями. Нині ж досягнення в області генної інженерії дозволили точно контролювати внесені генетичні зміни в організмі. Сьогодні ми можемо вставити нові гени від одного виду з певного царства до абсолютно незв’язаного з ним виду з іншого, тим самим створивши організм із зовсім новими властивостями.

ГМО (Генетично Модифіковані Організми) – організми (рослини, тварини або мікроорганізми), генотип (ДНК) яких був змінений з врахуванням того, що такі зміни неможливі в природі як результат розмноження або рекомбінації. Такі генетичні зміни використовують в наукових, сільськогосподарських або фармацевтичних цілях. Штучна генетична модифікація відрізняється ціленаправленими змінами генетичного матеріалу організму, на відміну від випадкового, характерного для природнього мутаційного процесу.

Продовольча і сільськогосподарська організація ООН розглядає використання методів генетичної інженерії для створення трансгенних сортів рослин або інших організмів, як невід’ємну частину сільськогосподарської біотехнології. Пряме перенесення генів, які відповідають за корисні ознаки, є природнім розвитком селекції тварин і рослин. Це розширило можливості селекціонерів в управлінні процесом створення нових штамів, видів чи сортів та передачі корисних ознак між видами, що не схрещуються між собою. Конкретний приклад – здатність томатів довго зберігатися, не втрачаючи при цьому вигляду та смакових якостей. Виявляється, це досягнуто завдяки гену морозостійкості від полярної камбали. Або, завдяки отриманому гену скорпіона, картопля втрачає всю свою привабливість для колорадського жука.

Такі генетичні модифікації наслідують три основні цілі: покращення харчових властивостей продуктів, синтезування необхідних речовин та підвищення продуктивності.

З приводу покращення, розвиток технології відбувається доволі повільно та має невелике поширення. Із наявних нині досягнень у цій області можна виділити: рис, збагачений вітаміном А; томати, збагачені залізом та соя, із покращеним вмістом жирних кислот.

Методика підвищення продуктивності розвивається набагато швидше і здобувається загалом введенням генів стійкості до шкідників, кліматичних умов та пестицидів. Типовий приклад – виведення породи свиней, які потенціально стійкі до африканської свинної чуми.

Завдяки генній інженерії стало можливим створення організмів з новими, раніше не притаманними для них властивостями. Наприклад – невибагливі бактерії, що надзвичайно швидко розмножуються, можуть синтезувати потрібний білок (інтерферон, інсулін, та інші лікарські речовини) за допомогою вбудованого в їх генотип чужого гена. За таким же принципом лікарські речовини можуть синтезувати генетично модифіковані рослини.

Створення ГМО не є складним завданням. Суть полягає в тому, що регуляцію роботи генів у клітинах виконують особливі ферменти (сполуки білкової природи). Певна група таких ферментів може розрізати і зшивати ДНК в потрібних місцях – в природі такий процес відбувається при великій кількості генетичних процесів. Мікробіолог, маючи такий набір ферментів , може в пробірці «розрізати» і «зшити» шматки ДНК в заданому районі, вбудовуючи потрібний ген в чітко визначене місце. Зазвичай, поруч із вбудованим геном вставляється маркер – наприклад, касета стійкості до антибіотику. Така конструкція з гена та касети переноситься в клітину господаря, де і вбудовується в ДНК. Клітина отримує новий ген і одночасно стає стійкою до антибіотику – це допомагає визначити, в яких клітинах перенесення генетичних конструкцій відбулося вдало.