Самовизначення
Автор: abibas • Июнь 23, 2022 • Доклад • 747 Слов (3 Страниц) • 216 Просмотры
Формування нового світового порядку після закінчення Першої світової війни 1914–1918 рр. пов’язане з низкою міжнародних форумів, першим і основним із яких була Паризька мирна конференція (січень 1919 – січень 1920 рр.). Великий вплив на її роботу мали «Чотирнадцять пунктів» Вудро Вільсона – програма миру, запропонована президентом США у виступі перед Конгресом 8 січня 1918 р. Після того як Німеччина і держави Антанти прийняли цю програму як основу для перемир’я, проголошені у ній принципи були використані для по дальшого формування повоєнної системи міжнародних відносин.
З «Чотирнадцятьма пунктами» традиційно пов’язують проголошення принципу самовизначення націй як одного із провідних у формуванні повоєнного світового устрою, який був ключовим чинником в роботі Паризької мирної конференції. У зв’язку з цим народи, які створили національні держави на територіях колишніх імперій чи лише прагнули цього, направили своїх представників до Парижа, щоб отримати визнання і підтримку великих держав-переможниць.
Про самовизначення
Самовизначення — це принцип, згідно з яким кожна громада має невід’ємне право вільно організовувати своє суспільно-політичне життя та визначати форму свого правління. Цей принцип відноситься до природного права, яке бере свій початок з XVII ст. Ідея самовизначення була запропонована Джоном Локком, Жан-Жаком Руссо, мислителями американської та французької революцій, вона була втілена в конституційних актах багатьох країн 19-20 ст.
На цій основі завжди підкреслювалося право на самовизначення націй, тобто кожен народ має право звільнитись і створити власну незалежну державу або добровільно встановлювати відносини з іншими націями на засадах федерації. З цього принципу також випливає прагнення представників однієї нації об'єднатися в національну державу (німецькі та італійські рухи ХІХ ст.). Національне самовизначення має ґрунтуватися на повазі індивідуальних прав людини, незалежно від національної незалежності.
Війна і філософія
Ще в давнину Геракліт сказав «Війна - батько всього, цар усього; одних вона робить богами, других – людьми, одних робить рабами, а інших вільними». На думку багатьох людей, війна - це погане, жахливе явище, а культура може розвиватись лише у мирний час. Частково це правда, але і у часи війни в народі народжуються та зростають сильні люди, які є захисниками своєї Батьківщини. В час війни люди і народ загалом проявляє такі риси як братерство, мужність, пожертва собою заради загального успіху та майбутнього. Війна – це те, що спонукає та закликає громадян до рішучих дій та виявляє ті цінності, про які багато хто і не здогадується
...