Філософського мислення

Серед характерних рис філософського мислення можна відзначити:

1. Філософське мислення є свідомим.
2. Філософське мислення завжди здійснюється людиною і обернене на людину. Куди би ми не поцілювали у своїх думках, ми завжди поцілюємо в людину.
3. Філософське мислення завжди відбувається на межі. Це значить, що воно  доходить до гранично можливого рівня узагальнення. Мислячи, ми намагаємось відірватись від часткових проявів певних подій і явищ, виявити певні закони, закономірності та зв’язки. Останні постають проявами ідеального в нашому житті. Таке мислення - це мислення на межі буття і не-буття, що визначає умови, за яких певна річ (чи подія, явище) існує, а за яких вона припиняє своє існування. Коли ми пояснюємо дитині, що таке трикутник, ми втручаємось у сферу ідеального. Адже ми не заглиблюємося у те, що трикутники бувають різними (різносторонніми, рівнобедренними і рівносторонніми), ми говоримо про трикутник взагалі. Коли нам говорять намалювати коло, то ми чітко уявляємо, що це за фігура і як вона повинна виглядати поза якимись частковими нюансами. Наше знання передбачає усвідомлення тих умов, за яких ці геометричні фігури будуть тим, яким вони є, а за яких умов вони втратять свої основні характеристики та параметри.
4. Філософія орінтована не на наявний стан речей, а на належний. Для філософів важливо не те, що є, а те, що може бути, що повинне бути, що необхідно бути. Ідеальне можливо і не існує в реальному світі, проте будь-які оціночні висловлювання можливі лише за умови наявності поняття ідеального і орієнтації на нього. Коли та сама дитина малює криву лінію замість зазначеної прямої, ми одразу бачимо хибу, потому що знаємо ідеальні параметри прямої лінії, відносно якої і відбувається порівняння. Такая якість людського мислення сприяє тому, що ми здатні порівнювати себе з тими, якими би ми хотіли себе бачити, вона спонукає до самовдосконалення та внутрішнього зростання.
5. Філософія є мисленням про мислення, оскільки концетрує увагу не на часткових явищах та процесах, а підносить їх до граничного рівня осмислення. Долаючи частковість явищ, єдиною сферою вияву філософського мислення є ментальний, внутрішній світ, де думка спирається на внутрішні можливості та потенції.
6. Філософське мислення для того, щоб бути зрозумілим і переконливим повинне бути внутрішньо логічним та послідовним, а значить – аргументованим.
7. Все це логічно призводить до того, що мисляча людина здатна усвідомлено підходити до власного життя, брати відповідальність за те, що вона чинить. І наскільки людина здатна самовизначитись та прийняти на себе усю повноту відповідальності та наслідків — тою мірою її можна назвати Людиною і філософом.

        Ці риси філософського мислення допомагають нам чіткіше зрозуміти його особливості та відмінність від інших форм інтелектуальної діяльності, а саме релігії, мистецтва, науки. Разом із тим, філософське мислення внутрішньо єдине із ними, інтегруючи усі здобутки, кожного разу повертаючись до нас новим обличчям. Зокрема, тісний взаємозв’язок філософії і мистецтва проявився у кінематографі. Відомий режисер Ларс фон Трієр у своїх фільмах (“Розсікаючи хвилі”, “Ідіоти”, “Та, що танцює у темряві”) розкриває глибокі проблеми людських стосунків, таємниці людского духу та оголює драматичність людського існування.

Проблема визначення предмету філософії. Структура і функції філософського знання

Термін “філософія” давньогрецького походження і складається з двох частин: “філо” – схильність, любов, та “софія” – мудрість. “Філософія” має слов’янський термін-синонім “любомудріє”. За словником В. Даля, любомудріє означає науку абстрактності або науку про нематеріальні причини і дії; науку досягнення премудрості, тобто розуміння призначення людини і її обов’язку, злиття істини з любов’ю [7]. Проте до сих пір предмет філософії не отримав чітких окреслень та визначень. Це пов’язано із тим, що людина, а разом із нею і світ, знаходяться у ситуації постійного становленні, що значно розширює сферу їх проявів. Тому і філософія набуває мінливих характеристик і постає в якості гнучкої системи знань, що орієнтується на різноманніття людських проявів. Відповідно, предмет філософії постійно змінюється в залежності від епохи, а сама філософія постає як певний безперервний процес самовизначення, самоідентифікації людини, кожного разу людина репрезентує себе з іншого боку, виявляє нові своєрідні риси та особливості.