Екологічнi аспекти харчування

ЛЕКЦІЯ 4. ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ХАРЧУВАННЯ

Екологічний фактор (чинник) – це будь-яка зовнішня сила, що впливаючи на живу систему організмового або надорганізмових рівнів, спричинює відповідні її пристосування.

Існують різні види пристосування організмів до середовища, зокрема, пристосування до хімічного складу середовища, пристосування до температурного режиму середовища, а також до світлового режиму. Всі ці фактори створюють комплекс умов, в яких існують організми.

Чинники забруднення довкілля:

• Абіотичні;
• Біотичні;
• Антропогенні.

До абіотичних факторів належать всі компоненти неживої природи, включаючи їхні хімічні та фізичні властивості, зокрема, йдеться про температуру, світло, вологість, хімічних склад ґрунту.

Біотичні створюються сукупністю живих організмів, що населяють певне середовище (йдеться про мутуалізм, хижацтво, коменсалізм, паразитизм, нейтралізм, антибіоз і конкуренцію).

До антропогенних факторів належать ті чинники, що зумовлюються присутністю людини, її трудовою діяльністю, внаслідок якої змінюється природне середовище і здійснюється вплив на живі організми, в тому числі і на чисельність їхніх популяцій. Інтенсивність дії окремих екологічних факторів може залишатися відносно сталою впродовж тривалих історичних періодів розвитку живих систем (наприклад, сонячне випромінювання, склад води, сила гравітації, склад атмосфери) . Інтенсивність більшості чинників, зокрема температури і вологості є мінливою. Ступінь мінливості залежить від багатьох причин, зокрема, температура може змінюватися у значних межах, враховуючи пору року, добу, погоду. Зміни інтенсивності дії факторів навколишнього середовища можуть бути періодичними (залежно від пори року, часу доби), неперіодичними (внаслідок ураганів, землетрусів), спрямованими впродовж тривалих проміжків часу ( зміни клімату).

Закономірності дії екологічних факторів на живі організми:

• Під впливом змін інтенсивності дії екологічних факторів виникають адаптації, тобто пристосування організмів до умов середовища їхнього існування.
• Адаптації виробляються на всіх рівнях організації живої матерії і не є постійними.
• Згідно з правилом екологічної індивідуальності, не існує двох близьких видів, подібних за своїми адаптаціями, проте, згідно з правилом відносної незалежності адаптацій, добра пристосовність організмів до певного фактора не означає такої ж адаптації до інших факторів.
• Біологічний оптимум передбачає, що кожен фактор позитивно впливає на організм тільки в певних межах.

Біологічний оптимум передбачає, що чим більше відхилятиметься в той чи інший бік інтенсивність дії окремого екологічного фактора від оптимальної, тим більш виражена його пригнічувальна дія на живий організм. Значення інтенсивності дії певного екологічного фактора, за яким існування організмів стає неможливим, є верхньою та нижньою межами витривалості. Існує так звана «відстань» між межами витривалості, якою визначається екологічна валентність (це діапазон інтенсивності дії екологічного фактора, в якому можливе існування окремого виду стосовно того чи іншого чинника). Оптимум і межі витривалості стосовно певного фактора залежать від інтенсивності дії інших (це так зване явище взаємодії екологічних факторів). Будь який фактор не може бути замінений іншим.

Нездатність переносити значні коливання фактора (вузька екологічна валентність) характеризується приставкою «стено-» – стенотермні, стенобатні, стеногалинні види тощо. Види, для існування яких необхідні певні екологічні умови, називають стенобіонтними, а ті, які здатні пристосовуватися до різної екологічної обстановки, еврибіонтними. Умови, що наближаються до критичних точок, називають екстремальними(за Ю. Одумом(1975)).

Забруднення за типом походження поділяють на: 

• Фізичні забруднення – теплове, шумове, електромагнітне, світлове, радіоактивне

– це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, гравітаційні сили, спричинені людиною.