Соцioлiнгвiстичний аспект полiткоректностi у французькiй мовi

Мізерна М. П.

студентка

Науковій керівник: Піньковська О.С., викладач

Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького

Черкаси, Україна

СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПОЛІТКОРЕКТНОСТІ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ

Протягом багатьох років лінгвістів цікавила проблема зв'язку мови і суспільства. Поява в мові лексичних новоутворень із суспільно значущими поняттями  допомагають людям глибше усвідомлювати навколишній світ, точніше передавати свої думки.

Проблеми взаємозв'язку мови і суспільства завжди викликали інтерес у лінгвістів різних країн світу. На думку С. Г. Тер-Мінасової, мова є «дзеркалом культури, в якому відображаються суспільна самосвідомість народу, його менталітет, національний характер, спосіб життя, традиції, звичаї, мораль, система духовних цінностей, світовідчуття, бачення світу» [3, с. 14].

Вивчення соціальної обумовленості мови, якою в широкому плані займається соціолінгвістика, допомагає глибше проникнути в його природу і з'ясувати умови функціонування в суспільстві, тому що між суспільними функціями мови і мовною системою існують тісні зв'язки.

Зв'язок між мовознавством і соціологією дозволить повніше з'ясувати характер причинних відносин між мовою і суспільством.

Наприкінці XIX – початку ХХ століття формується лінгвістичний напрям, відомий як французька соціологічна школа. У 60-ті роки ХХ століття соціологічний напрям стає одним з провідних в лінгвістичних дослідженнях: з'являється термін «соціолінгвістика». Цю науку лінгвісти визначають як перспективу мови, як об'єкт, взятий для аналізу, і, будучи таким, він виходить не з лінгвістики і не із соціології, а з нового автономного знання.

Під соціолінгвістикою ми, слідом за О. С. Ахмановою, розуміємо: «... Розділ мовознавства, що вивчає причинні зв'язки між мовою і фактами суспільного життя» [1, с. 444].

Le politiquement correct (політична коректність) як нова мовна манера з'явилося відносно нещодавно, в 80-і роки минулого століття. Актуальність цього явища в сучасному суспільстві стала однією з основних причин його вивчення і розвитку.

Le politiquement correct – явище, тісно пов'язане з ідеєю культурного плюралізму, це коректність по відношенню до різних етнічних, вікових та інших груп суспільства. Це прагнення нікого не образити словом, а також бажання завуалювати або приховати негативні явища дійсності.

Такій манері мови притаманне відмова від прямих найменувань, бажання «округлити, відполірувати мову, обійти гострі кути», «щоб вона не поранила» почуття інших людей і не торкалася «найболючіших точок» суспільства [6, с. 11]. Подібне прагнення «пом'якшити» мовлення призводить до появи численних нових номінацій, розгорнутих синтаксичних конструкцій.

Політична коректність або політкоректність має справу не стільки з вмістом, скільки з символічними образами і коректуванням мовного коду. Мова декодується знаками антирасизму, екологізму, терпимого ставлення до національних і сексуальних меншин, боротьби проти СНІДу. Терпимість маніфестується в пом'якшених виразах (наприклад, замість «чорні» – «афроамериканці», замість «інваліди» – «особи, які потребують фізичної підтримки») [2, с. 279-280].

Ж. Дойер в своїй статті, опублікованій в газеті «Le Monde» (23.02.1993), називає явище політкоректності повсюдною «літотоманією», а також наводить, на наш погляд, незвичайний, але надзвичайно точний епітет – «ce gout de pansement verbal» (схильність до «словесних бинтів»).

Л. В. Цурікова вважає, що політичну коректність можна визначити як «поведінковий і мовний феномен, що відображає прагнення носіїв мови подолати існуючу в суспільстві і усвідомлювану суспільством дискримінацію по відношенню до різних членів цього товариства» [4, с. 94].

На думку Н. Н. Шульгіна, політкоректність є «заборона обговорювати негативні сторони співрозмовника і його групи самоідентифікації» [5, с. 56].

С. Г. Тер-Мінасова розглядає політкоректність більшою мірою стосовно області мови: «Політична коректність мови виражається в прагненні знайти нові способи мовного вираження замість тих, які зачіпають почуття і гідність індивіда звичною мовною безтактністю і / або прямолінійністю щодо расової та статевої приналежності, віку, стану здоров'я, соціального статусу, зовнішнього вигляду і т. п. » [3, с. 216].