Проблема мовного питання в Україні

Проблема мовного питання в Україні

Які б трансформації не переживало суспільство, яку б зовнішню чи внутрішню політику не провадила влада, беззаперечним фактом є те, що мова була й залишається стрижневим елементом на кожному з етапів виникнення та розвитку держави. Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови.

        Питання мовної політики і мовної ситуації виникають на будь-якому етапі розвитку суспільства при взаємодії двох або більше народів (різномовних колективів), коли постає проблема вибору засобів комунікації для взаєморозуміння і облаштування суспільного життя, і коли присутнє прагнення користуватися в будь-якій ситуації своєю рідною мовою.

Дослідженням мовної ситуації займається соціолінгвістика. Найпопулярнішими та найчастішими при застосуванні методами, до яких звертаються в соціолінгвістиці, є спостереження та різні опитування. Так, за даними соціологічного дослідження, яке провів у березні 2017 року Центр Разумкова, 68% громадян в Україні вважають рідною мовою українську. Проте, поза домом розмовляють винятково або переважно українською мовою лише 53% респондентів. 14% опитаних вважають рідною мовою російську, 17% - і українську, і російську однаковою мірою, 0,7% - інші мови. Тому вивчення мовного питання в Україні набуває все більшого значення. Якщо раніше до питання двомовності в Україні ставилися не так гостро, то після Євромайдану і Революції Гідності ситуація змінилася. Все-таки збільшилася частка населення, котре вважає рідною мовою українську. Проте декларативне відмічання відповіді в анкеті відрізняється від реального вживання мови в буденному житті.

На заході та в центрі країни переважають групи, які використовують у спілкуванні лише українську мову (від 54,2% до 86,0%), на півдні та сході – російську (до 49,8%).

Професор, завідчувач кафедри ЛНУ ім. І.Франка  П.Пилипенко вважає: «Мовне питання в Україні завжди було об’єктом особливої уваги. При цьому, чимало чинників досить переконливо засвідчують, що проблеми як такої насправді не існує. Переважна більшість громадян нашої держави абсолютно байдуже ставляться до того, хто якою мовою розмовляє. І навіть коли йдеться про офіційну чи державну мову, то українська мова у цій іпостасі не заперечується ні ким. Інша річ, що деякі мешканці, особливо у східних регіонах нашої країни схильні вважати, що існує потреба встановлення й другої офіційної мови, яка є для них рідною, тобто російської. Власне, на ось цьому доволі «толерантному» побажанні певних кіл «русскоязычных» громадян України і відбуваються відповідні політичні інсинуації, які досить часто призводять до різного роду протистоянь між окремими регіонами нашої країни, що зазвичай підігріваються деякими політичними силами».

Сьогодні під впливом політичного чинника досить часто говорять про надання російській мові статусу регіональної. Говорячи про зміни у мовному законодавстві, його ініціатори посилаються на Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, а також на ті зобов’язання, які Україна взяла на себе після її ратифікації. Зміни, які пропонують внести до мовного законодавства, спрямовані на підвищення статусу регіональних мов та звуження сфер використання державної мови, що суперечить ст.10 Конституції України. Проте, якщо говорити про Хартію, то у її преамбулі зазначається , що охорона історичних регіональних мов або мов меншин Європи, деякі з яких перебувають під загрозою вимирання, сприяє збереженню і розвитку культурного багатства й традицій Європи. З огляду на це зауважимо, що російська мова в Україні не є під загрозою вимирання, а, навпаки, у державі немає жодних обмежень щодо її використання в будь-якій сфері суспільного життя. Якщо оцінювати наслідки проголошення російської мови регіональною то можемо говорити про те, що такі ініціативи спрямовані на зменшення престижу української мови як державної, а  також звуження сфер її використання. Такі інновації суттєво вплинуть на стан мовної ситуації в країні. Тому, перш ніж говорити про надання офіційного статусу регіональним мовам, потрібно знати, що в більшості країн Європи, які ратифікували Хартію, особливу увагу приділяють захисту державної мови та визначенню сфер її застосування.