Активацiя блукаючого нерва у подоланнi стресу

АКТИВАЦІЯ БЛУКАЮЧОГО НЕРВА У ПОДОЛАННІ СТРЕСУ

Людина не обирає свою хворобу,

але вона обирає стрес – і саме стрес вибирає хворобу.

Ірвін Ялом “Коли Ніцше плакав”

Крайнім часом у роботі з військовослужбовцями ми спостерігаємо ряд симптомів (дисфункцію роботи травної системи, блукаючий біль в області серця та легенів, алергічні реакції, зниження імунітету тощо), які з’явилися після впливу стресу й не мають клінічно підтверджених причин. Зазвичай у такому випадку мова йде про психосоматичну природу порушень.

Сучасні науковці припускають велику ймовірність зв’язку між певними системними соматичними розладами і функціонуванням парасимпатичної нервової системи, зокрема – блукаючим нервом. Це найдовший нерв автономної нервової системи, який є Х парою черепно-мозкових нервів і передає інформацію між мозком та іншими частинами тіла.

Порушення у роботі цього нерва мають і соматичні і психологічні прояви. Фахівці пов’язують зміну його активності з мігренями, депресією, епілепсією, захворюваннями кишечника, артритом тощо [1;2]. Серед психологічних проявів виділяють тривожність, розосередженість, важкість концентрації та утримування уваги, прояви деперсоналізації. Недостатній тонус блукаючого нерва зумовлює труднощі з засинанням, надмірне емоційне збудження від незначних стресорів, швидку втомлюваність. [3; 4; 5; 6; 7]. Цікавим є те, що саме цей нерв регулює вираження емоцій, “налаштовує” наше вухо на людський голос, координує зоровий контакт, а також впливає на вивільнення окситоцину (“гормону любові”) [1], нейромедіатора, який відіграє суттєву роль у соціальній взаємодії, зв'язках між людьми, відчуттях захищеності й довіри.

Дачер Джозеф Келтнер, американський професор психології, виявив, що люди, у яких блукаючий нерв в тонусі, оптимістичніше налаштовані, здатні отримувати більше задоволення і насолоди від життя, легше долають негаразди і виклики долі, мають більше друзів, відчувають сильнішу прив’язаність до інших людей та є більш альтруїстичними [3]. Активація/деактивація блукаючого нерва пов’язана з активністю й таких гормонів як кортизол (“гормон стресу”) та грелін (“гормон голоду”). Волокна нерва відповідають за стабільне функціонування внутрішніх органів, ендокринних залоз, лімфатичної та кровоносної системи. Безпосередньо його тонус виміряти неможливо, проте це можна зробити завдяки вимірюванню варіабельності серцевого ритму, оскільки збільшення тонусу впливає на сповільнення і варіабельність серцебиття.

Аналізуючи симптоми, що проявляються в організмі людини під впливом потужного стресу (сухість в горлі та гортані, дисфункція голосових зв'язок, відсутність реакції на людський голос та інші звуки, застиглий погляд, важкість дихання, дискомфорт в області серця, розлади шлунково-кишкового тракту, відсутність апетиту, порушення смакових відчуттів) [7] можемо спостерігати співвідносність з функціями, які виконує блукаючий нерв: стимулювання м’язів горла, гортані та піднебіння, серця й мимовільних скорочень травного тракту тощо.

Під впливом стресу на організм людини, блукаючий нерв втрачає тонус. За таких умов людина не може контролювати процеси втоми і сну, стан тривожності і зниження настрою, апетит, біль, можливість зосереджуватися, мотивацію. Активація блукаючого нерва відновлює вищезазначені функції, а також сприяє продуктивному зануренню в роботу або навчання.

Для психологічної практики цікавим і важливим є не лише виявлення порушень, які викликає пригнічення діяльності блукаючого нерва, а й пошук ефективних способів подолання супутніх деструктивних проявів.

Кілька десятиліть тому для його стимуляції застосовували імплант, який хірургічно поміщався в грудну клітину і передавав електричні імпульси безпосередньо