Що таке оркестр?

Лекція з інструментознавства №1

Що таке оркестр?

Слово «оркестр» набагато старіше від того поняття, якого воно набуло останніми століттями. У стародавній Греції орхестрою називали круглу площадку театру, на якій ритмічно рухаючись, співав свої партії хор, неодмінний учасник кожної комедії та трагедії.   Через десятки століть у Європі оркестром стали називати приміщення в театрі, де розташовувалися музиканти, а пізніше - сам «союз» музичних інструментів та виконавців.   У давнину, до початку ХVII століття, інструментальна музика звучала на двірцевих і храмових святах, в урочистих процесіях, церемоніях, на турнірах і сільських ярмарках середньовіччя та епохи Відродження. Музичні ансамблі давнини іноді сягали величезних розмірів, а іноді – були мініатюрними. Придворні ансамблі в Ассіро – Вавілонії і в стародавньому Єгипті складалися із співаків, музикантів – інструменталістів, а іноді і з танцюристів. Інколи в них бувало до 500 учасників. У  XVI столітті у деяких європейських містах  -  Венеції, Познані – почали виникати більш – менш постійні ансамблі духових і струнних інструментів. Вони призначались вже не для знаті, а для всіх горожан. Такі ансамблі , за кількістю музикантів і різноманітністю інструментів вже нагадували оркестр, виконували музику для танців та вуличних процесій. А оркестр у с учасному розумінні слова виник пізніше, тоді, коли інструментальна музика перестала обслуговувати побут людей, коли композитори почали писати інструментальні твори не з будь – якої нагоди,             а для спеціального виконання перед публікою. Це пов’язано із зародженням світської інструментальної музики, з появою нових музичних жанрів : опери, балету і ораторії, а пізніше симфонії, увертюри і концерту. Таким «рубежем» був кінець XVI століття.                                   А що ж таке історія оркестру? Розвиток інструментів чи , може, розвиток мистецтва писати для оркестру? Або ж, з рештою, це розвиток самих оркестрових колективів?                               Історія оркестру складається з усіх цих елементів. Історія оркестру – це передусім розвиток самої музичної думки, музичної мови.                                                                                                                                                               Доля симфонічного оркестру склалася б, мабуть, інакше, якби у XVI столітті не було створено скрипку. В ту пору, коли в оркестрі ще неподільно панували старовинні віоли та лютні, інструментальні майстри Італії, Франції й Тіроля створили новий музичний інструмент. Його красивий, соковитий тон і віртуозні можливостідуже швидко привернули до себе увагу музикантів. Скрипка увійшла в оркестр, поступово витіснивши віолу і значною мірою визначила весь подальший оркестровий стиль. А в XIX столітті так само рішуче вплинуло на розвиток оркестру удосконалення духових інструментів : валторн і сурм, флейт і кларнетів. Важко переоцінити і ту роль, яку відігравало у розвитку оркестру мистецтво окремих виконавців -  віртуозів. Історія оркестру – це також історія диригентського мистецтва й історія окремих колективів. У другій половині XIX століття на зміну композиторові, який диригував своєю музикою, прийшов диригент нового типу – виконавець творів інших авторів. Першим з них можна вважати Ганса фон Бюлова. Диригування стало мистецтвом таким же великим, як і музиканта – соліста.                                            Зараз, з напечатаною великою кількістю оркестрових партитур та записаних на платівках опер, симфонй, Концертів та інших шедеврів, ми отримали одну з найбільших радостей людини у цьому світі – радість слухати музику!