Транскрипція органних творів Й.С.Баха

План

Вступ

1. Музика епохи Відродження

2. Транскрипція органних творів Й.С.Баха

3. Й.С.Бах – Д.Кабалевський «8 маленьких органних прелюдій та фуг для фортепіано»

а) способи та особливості обробки;

б) виконавські завдання та способи їх вирішення.

4. Клавір та орган, їх відмінності

Висновки

Використана література

Вступ

Музика серед усіх видів мистецтв є найменш конкретною; образам її не можна надати зриму форму, як і в образотворчому мистецтві (живопису, скульптурі, графіці) чи словесному (поезія, проза, драматургія). Вона найменше схильна до цензури і, можливо, тому із усіх мистецтв найповніше відбиває спільні проблеми людського буття, зближуючись із філософією і релігією, набувши найбільш центральний вираз загальної історії мистецтв. Органна музика, відбираючи найтиповіші риси її розвитку, тенденції, протистояння, етапи, різних стилів зі своїм художньо-ідеологічним базисом, ще більше концентровано формулює весь зміст мистецтва, накопичений людством і зображає їх у відшліфованому, кристально-довершеному образі.

Проблема перекладу бахівських органних творів для фортепіано завжди містила багато спірних моментів. Поруч із активними пропагандистами цього явища, перебували музиканти, які вважали блюзнірством виконувати на фортепіано органні твори. Одним з таких противників був Альберт Швейцер. Мотиви його досить переконливі: будь-яка транскрипція несе у собі втрату деяких деталей і заміну інших. Так, скажімо, виконання органної фуги на фортепіано практично вимагає втрат і похибок. Піаніст може зіграти виписані рядки, які належать виспівати руками; стосовно третього, - нижнього рядка, який вимагає виконання ногами, то тут для піаніста потрібна або третя рука, або помічник. Швейцер наполягає на тому, щоб у органних творах Баха, піаніст відігравав б на роялі два верхніх мануальних рядки органної партії, а інший музикант відігравав б партію педалі в октавному подвоєнні. Знайомство ж із власне органним викладом, на думку Швейцера, можна тільки на справжньому «живому» органі, - в соборі чи концертному залі.

Але є чимало прибічників органних транскрипцій бахівських творів для фортепіано. До жанру транскрипцій звертався Ліст, Таузиг, Браудо, Кабалевський, Ройзман, Бузоні і інші музиканти.

Із самісінького свого народження органна музика розвивалася, як мистецтво імпровізації, запозичуючи прийоми варіювання і розмальовування  мелодії вокального стилю. Церковний органіст доби бароко сідав за інструмент, він дуже любив грати належну програму, «намацувати» акорди, награвати різноманітні пасажі, «прелюдіювати». Він ставив тон священику і хору, заповнюючи імпровізаціями проміжки між частинами меси; він виконував на органі вокальні строфи гімнів і літургійних пісень, тоді як в церкві був відсутній професійний хор. Цю велику традицію органних імпровізацій відбили навіть назви інструментальних форм, сформованих в органному мистецтві: фантазія, прелюдія, токата, пасакалія і чакона. Орган був першим в історії сольним концертуючим інструментом. Орган був першим інструментом, який «захотів» суперничати зі звучанням хору і сольного співу та досяг успіху у тому. Він перетворився на свого роду оркестр, який заміняв цілу інструментальну капелу музикантів, випереджаючи, суто симфонічні форми. Ось і мислення Баха-композитора і Баха-віртуоза за духом і стилем було «органним», аналогічно, як, скажімо, мислення Бетховена – «оркестровим», а Шопена – «фортепіанним».

Не потрібно тільки забувати, що транскрипція, - це не спроба приблизно відтворити на фортепіано органний твір, а цілком самостійний жанр, своєї історією з іншого століття. Головним «виправданням» транскрипції, що дає право існувати, є також те, що розквіт жанру розпочався з XVIII століття. У творчості самого Баха ми бачимо перекладення для органу скрипкових концертів А.Вівальді, - як "цілком нове народженням музичного матеріалу». Одне це може бути виправданості транскрипції.

Ще один суттєвий факт, який провіщає на захист транскрипції органних творів для фортепіано – неможливість спілкування пересічного слухача з живим звуком інструмента. Хочеться тільки з невеличкий іронією позаздрити прибічникам швейцеровской теорії: у Німеччині, де пройшла більша частина життя А.Швейцера, у кожному місті є навіть декілька соборів, де встановлено органи. Для більшості ж музикантів виходить можливість спілкування із органної музикою І.С.Баха лише за допомогою аудіозаписів… Проте, як доведено звукоінженерами, нині орган – це єдиний інструмент, записати звучання якого неможливо без втрат і спотворень.