Правила академічного письма. Формування наукового простору студента-дослідника

Лекція 3. Правила академічного письма.  Формування наукового простору студента-дослідника

План

1. Науковий стиль сучасної української літературної мови, його сутність, ознаки, мовні засоби, підстилі, жанри.
2. Особливості, структура та форми опрацювання наукового тексту. Рецензування як вияв критичного опрацювання наукового тексту.  
3. Академічне письмо як діяльність зі створення фахових наукових текстів. Оформлення бібліографії, цитувань та покликань.
4. Системи пошуку наукової інформації в Інтернеті.

Метою лекції є вивчення характерних ознак наукового стилю та його основної одиниці – наукового тексту; особливості їх мовного оформлення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Колоїз Ж. Основи академічного письма: практикум. Кривий Ріг: ФОП Маринченко С.В., 2019. 178с.
2. Селігей П. О.Український науковий текст: проблеми комунікативної повноцінності та стильової досконалості: автореферат на здобуття наукового ступеня д. філол.н. К. 2016. 36с.
3. Семеног О.М. Культура науковуої української мови. 2-е видан.: навч. посіб. К.: Академія, 2012. 216с.
4. ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання», К. 2016. 45с.

1. Науковий стиль сучасної української літературної мови, його сутність, ознаки, мовні засоби, підстилі, жанри

Науковий стиль – це функціональний різновид літературної мови, що використовується з пізнавально-інформативною метою в галузі освіти і науки.

Сфера використання наукового стилю — наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення результатів досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація і систематизація знань, роз'яснення явищ, активізація інтелекту читача для їх осмислення.

Загальні ознаки:

• інформативність (повідомлення нового знання про дійсність)
• точність (відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, уміння добирати слова і вислови);
• логічність (проявляється в послідовності, несуперечливості висловлювань);
• ясність (зрозумілість)
• об’єктивність викладу (зваженість оцінки, відсутність авторської суб’єктивної манери);
• аргументованість (доказовість істинності суджень);
• абстрагованість (узагальненість, уявне відокремлення одних аспектів, явищ від інших).

Основні мовні ознаки

Лексичні та фразеологічні

• термінологічна лексика (атомна маса, дистанція, дистиляція, емісія, реорганізація, транскрипція, турбуленція та ін.) – переважно абстрактна, іншомовна;
• емоційно-експресивна лексика вживається вкрай рідко, але потреба у виразності мовлення зумовлює використання епітетів, що увиразнюють спеціальні поняття: проблема (актуальна, важлива, гостра, наукова), інформація (точна, вичерпна, повна, необхідна), аналіз (науковий, об'єктивний, достовірний), дослідження (фундаментальне, експериментальне, глибоке);
• використовування суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук (брати участь, дотримуватися вимог, проводити дослідження, здійснювати аналіз, піддавати критиці, знаходити застосування)

Словотворчі

• вживання міжнародних словотворчих елементів (макровиклик, макроаналіз, макроекономіка, макродобриво, макроклімат, мікровитік, мікроворсинки, інтеракція, інтеркінетичний, мультикультурний)
• наявність абревіатур та умовних скорочень: АСУ (автоматизовані системи управління), СУМ (словник української мови), ЗПС (злітно-посадкόва смуга)

Морфологічні

• порівняно висока частотність іменників, зокрема абстрактних, та віддієслівних (клімат, швидкість, категорія, система, вічність, фактор, функція; студіювання, опрацювання, надання, розв’язання, вивчення, застосування );
• перевага відносних прикметників (компромісний, аналітичний, концептуальний, експериментальний);
• вживання аналітичних форм вищого та найвищого ступенів порівняння (найбільш доцільний, менш критичний, менш зрозумілий);
• більшість дієслів функціонує у формі теперішнього часу, що мають значення констатації факту (розглядається/ються, спостерігається/ються, виявляється/ються);

Синтаксичні

• широке вживання вставних слів і словосполучень, які увиразнюють логіку мислення, зв’язність (по-перше, нарешті, відповідно, отже, можливо, спочатку, насамперед);
• перевага неозначено-особових, узагальнено-особових та безособових речень, а також різних типів складних речень (Буре вугілля добувають на території Придніпровської височини, Прикарпаття та Закарпаття. Дано дві сторони і кут, протилежний одній з них);

Унаслідок різнорідності галузей науки й освіти науковий стиль поділяють на такі 8 підстилів або стильових різновидів, які своєю чергою реалізуються через жанри.

  Жанр (франц. – манера, різновид) – історично складена форма організації мовного матеріалу в межах певного стилю мовлення, що характеризується функціонально-смисловою специфікою і стереотипною композиційною структурою.

Зберігаючи основні ознаки наукового стилю, кожен підстиль характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.