Основні етапи розвитку світового літературознавства

Іспит

з дисципліни “Вступ до літературознавства”

студентки групи УА-21-2

Луценко Софія Віталіївни

Білет 8

1) Основні етапи розвитку світового літературознавства. Примітка: літ-во – літературознавство.

У розвитку світового літературознавства можна окреслити такі етапи:

1. Античний період (V ст. до н.е. – V ст. н. е.) – головні праці, що ознаменувала цей період: “Поетика” Арістотеля (384 – 322 рр. до н.е.), “Наука поезії” Гарацій (65 р. до н.е. – 8 р. до н.е.).
2. Середньовічний період (V ст.н.е. – XV ст.н.е.) – настання заперечення античності, як поганства і християнської ідеології, в зв’язку з чим цей період являє собою найтемнішу смугу людської духовності. Також за цей період не було написано жодної вагомої праці з наукового літ-ва.  Лише в XI-XII стю на сході Європи (від Київської Русі до Кавказу) почали виявлятися риси так званого пробудження, що мало бібліографічний і фольклорно-художній характер, але дуже швидко воно було припинене через татаро-монгольську експансію.
3. Ренесансний період (XV – XVIII ст.). Розвивався завдяки відродженню античних звичаїв культури та науки. На відміну від попереднього періоду, цей збагатився великою к-стю поетик, які створювалися за зразком праць Арістотеля та Горація. Найвідомішими є поетики: італійців О. Донаті, Ю. Скалігера, француза Н.Буало. Також хотілося б зазначити те, що до античних традицій пристосувалася мистецька творчість національними мовами, які через бароко, рококо, а також просвітництво народили новий період розвитку духовності та літ-ва загалом. Так формується художня й філософська творчість Г. Сковороди.
4. Романтичний період (кінець XVIII – середина XIX ст.) – наслідок реакції на догматичний класицизм (серед країн західної Європи). Цей період створив власну серію досліджень з абсолютно новим баченням духовно-народної основи поезії, про творчість як естетику прекрасного, про історію літератури як історію ідей, про міфотворчу символіку. Видатними авторами того періоду є: брати Грімм, Шеллінг, Гегель, Т. Шевченко, П. Куліш, П. Гулак-Артемовський. Саме в цей період в літ-ві зароджується історична школа.
5. Період реалізму і розвиток історичної школи (друга половина XIX ст.). Активізується історико-літературне прочитання літературної та наукової спадщини в усіх країнах Європи, зокрема активізація ідеологічного (як різновид - народницького) літ-ва, народження психологічного та висвітлення історико-порівняльного методів в літературознавчій науці. О. Потебня стає основоположником психологічної методології. Розгортаються дослідницькі та літературно-критичні праці Драгоманова, Франка, Панаса Мирного тощо. Публікується перша систематична “Історія літератури руської” професором О. Огоновським. Визначальним в цих працях було уявлення про літературу як художнє відтворення історії з акцентом на те, що література обов’язково випереджає історію і (література) є предметом прогресом та людською свободою. Також Потебня зазначив, що слово має всі ті риси, що й художній твір.
6. Символістський (або модерністський) період - ознаменував рішучий поворот у погляді на літературу як на феномен естетики та краси. Утверджуються різні варіанти філологічної школи в літ-ві, але залишаються й історичні трактування літературної творчості. Передувало матеріалістичне (марксистське) літературознавство, яке проіснувало понад півстоліття в окремих країнах Європи та Азії, чере пріоритетність модерного й філологічного літ-ва, яке з різним ступенем активності та розмаїття розвивалося протягом усього XX ст. Зумовлене розвитком таких напрямів у літературному процесі, як символізм, імпресіонізм, екзистенціалізм, міфологізм, "формалізм" та ін. За своєю природою всі ці напрями пов'язані із романтичним типом мислення і тому нерідко характеризуються як неоромантичні.

2) Міф, легенда, притча як жанри епічного роду літератури. 

По-перше хотілося б почати з того, що таке епос.

Власне епос - рід літератури, що прагне зобразити дійсність в її об'єктивній сутності, в об'єктивному перебігу подій, сюжетному їх розвитку, наче поза втручанням автора. Епічні твори – розповідні. Найдавнішими епічними жанрами були міф, казка, легенда, сказання. В епічних творах життя змальовується як щось зовнішнє по відношенню до автора і персонажів.