Літературна дискусія та літературні угрупування в 20-х роках

Літературна дискусія та літературні угрупування в 20-х роках

    Початок 20 століття характеризувався складними політичними процесами: криза, Перша світова війна, революція та її поразка, виборення власної незалежності та її втрата, зміна влади – все це кардинальним чином вплинуло на життя суспільства.

    Ідеї більшовиків, які прийшли до стерна управління державою, не отримали великої підтримки серед неросійських народів, а надто в Україні, яку Сталін назвав «слабкою ланкою радянської влади». Тому  з метою збільшення свого впливу нова влада вдалася до політики українізації Компартії України, адміністрації, освіти і культури, проголошеної у квітні 1923 року.

     Це був крок, зумовлений певними причинами, зокрема урахуванням національних рухів в роки громадянської війни, яким радянська влада хотіла надати комуністичного забарвлення; намаганням більшовиків всебічно збільшити свою підтримку, насамперед серед селян та інтелігенції. Також коренізація, і її форма українізації зокрема, мала показати справедливе розв'язання національного питання в колишній Російській імперії.

     Спочатку така політика видалася продиктованою благими намірами і мала позитивні результати: українська мова запанувала в пресі, видавництвах та установах; її вживання стало обов'язковим в державному житті та діловодстві; були створені курси для її вивчення. Також враховувався національний фактор при формуванні апарату влади, відроджувалися та розвивалися національні традиції і культура, запанував нібито вільний простір для розвитку українського мистецтва. На думку Я. Грицака, «за десять років українізації (1923-1933) Україна вступила у ХХ ст. як модерна нація». 

   Проте звісно, така політика і поступки влади у деяких питаннях були втілені виключно для зміцнення більшовицької диктатури в Україні, стали закамуфльованою політикою для досягнення повної радянізації. «Їхня українізація - це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було...» - писав Микола Куліш у своїй п'єсі «Мина Мазайло».

     Проте українізація стала одним із факторів, що сприяв розвитку «українського культурного відродження». У такий складний та бурхливий період змін формується якісно нова українська література. У ній відокремлюються дві течії: перша – народницька – виступала за збереження національної ідентичності. Друга – модерністська –  відстоювала загальноєвропейський світоглядний напрямок. Представники цієї течії кожен по-своєму утверджували модерністські стильові напрями у своїй творчості (символізм, комізм, неокласицизм, неоромантизм, імпресіонізм тощо).

Більшість українських письменників щиро вірила, що нова влада дозволить писати правду, творити за велінням серця. Так у роки революції та перші пореволюційні роки виникає кілька десятків літературних організацій, зокрема «Гарт», «Плуг», «Аспанфут», «Аспис», «Забой», «Трактор», «Жовтень», «Молодняк», ВУСПП, ВАПЛІТЕ, «Авангард», «Ланка», МАРС тощо, які гуртувалися переважно навколо часописів та альманахів. Вони мали різні, часто протилежні погляди на мистецтво та його завдання, а у їх складі була не однакова частка дійсно талановитих людей. По-справжньому масовими виявились Спілка селянських письменників «Плуг» (1922) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923).

Лідером об'єднання «Плуг» був С. Пилипенко, а учасниками стали                   А. Головко, Г. Епік, П. Панч, О. Копиленко та інші. «Плужани» рішуче виступили проти «російської шовіністичної буржуазії», яка намагалася «задавити» українську мову та культуру. Їх діяльність була спрямована на зображення життя українського села в усій його багатоманітності проблем, що його турбують. Угрупування видавало свій журнал «Плужанин» та двотижневий часопис «Плуг». До організації вступила талановита селянська молодь, що розширила горизонти тематики й проблематики. Однак форма втілення надзвичайно багатого та цікавого матеріалу була обмежена намаганням створити масову літературу, зробити її доступною всьому обширу потенційний читачів. У результаті творчість «плужан» стала сприйматися як наївне провінційне чтиво, а термін «плужанство» став синонімом низького художнього рівня та примітивізму.