Багряний І. біографія

Народився Іван Багряний 2 жовтня 1906 року в родині муляра. Навчався спочатку в церковно-парафіяльній, а пізніше — у вищій початковій школі. Закінчив також технічну школу слюсарної справи в Охтирці та художню керамічну школу в Краснопіллі. Відразу скажемо, що дитячі та юнацькі роки припали на той період, коли знесилена Світовою війною Україна, виборювала свою державність. І саме ті події справили основоположний вплив на формування світогляду майбутнього митця і політика.

Писати хлопчик почав рано. Ще будучи школярем, він редагував в Охтирці рукописний шкільний журнал "Надія". Пізніше у брошурі "Чому я не хочу повертатися до СРСР?" Іван Багряний напише:

"Як був ще малим 10-річним хлопцем, більшовики вдерлися в мою свідомість кривавим кошмаром, виступаючи як кати мого народу... Я тоді жив у дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий — каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її... Аж ось одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій (російській) мові, і на моїх очах та очах інших внуків, під наш несамовитий вереск, замордували його, а з ним його сина, а мого дядька, який, як я дізнався пізніше, був у Петлюрівській армії. Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолетів і реготались".

Ця жахлива картина залишилася в пам'яті на все життя. І опісля цього він активно й послідовно виступав проти будь-якого насильства, несправедливості, беззаконня.

Літературну діяльність Іван Багряний розпочав 1925 року як автор поетичних творів у журналах "Глобус", "Всесвіт", "Життя і революція", "Червоний шлях". А перша його поетична збірка "До меж заказаних" вийшла друком 1927 року. Григорій Костюк про молодого поета Івана Багряного у вступному слові до книги поезій "Золотий бумеранг", що вийшла в еміграції, писав:

"Прийшов Багряний юнаком у літературу, як до себе додому. Любив до безтями сонце, юність, природу, мисливців, подільські Товтри, слобожанські вітри і овіяний романтикою революції український степ. Любив так, як тільки може любити двадцятилітній юнак свою, народжену в огні і бурі, Батьківщину і свій надзвичайний народ... Син муляра, він овіяв романтикою героїзму взагалі трудівників землі. З перших днів почував себе вільно й невимушено в поезії — сковано і важко в суспільстві. Це тому, що ненавидів рабство і рабську психологію. Це тому, що любив свободу слова і свободу людини, що вимріяв свою націю вільною, а побачив її напіввасальною, що ненавидів усякий батіг, а батіг став богом того часу". Іван Багряний працював на різних роботах, а в 1926-1929 роках навчався на малярському факультеті Київського художнього інституту. 1932 року його було заарештовано. 83 доби тримали у камері смертників харківської в'язниці. Одержавши п'ять років заслання, Багряний відбуває його на Далекому Сході у таборах БАМЛАГу. 1936 року йому вдається втекти із заслання, два роки блукати серед українського люду на Далекому Сході, на Зеленому Клині. Коли ж у 1938 році Багряний дістався до України і вирішив відвідати матір в Охтирці, його знову заарештували й посадили до в'язниці у Харкові. Тюремні роки в Харкові, втечу із заслання він вдало описав у своєму першому прозовому творі "Тигролови", романі "Сад Гетсиманський", п'єсі "Морітурі". Вперше ці твори побачили світ у США, Канаді, Великобританії, а згодом з англійської мови їх було перекладено на німецьку, французьку, голландську, датську мови.

У 1940 році Іван Багряний був звільнений з тюрми під нагляд у зв'язку з тяжкою хворобою легенів. Під час тимчасової окупації фашистами перебував в Охтирці, Харкові, де друкував свої твори, працював у газеті "Голос Охтирщини". За антигітлерівську сатиричну п'єсу "Генерал" він ледь не поплатився життям. А 1944 року був вивезений до Німеччини на примусові роботи. Як зазначає Олексій Коновал у статті "Постать, якою треба пишатися" (газета "Літературна Україна"), закордонний період був особливо плідним у творчості Івана Багряного. У Німеччині 1945 року разом зі своїми друзями-однодумцями організував Українську революційно-демократичну партію (УРДП), аби згуртувати гнаних і переслідуваних. Їхнім голосом, їхнім дорадником і оборонцем став часопис "Українські вісті", орган УРДП. Спершу редактором, а потім опікуном його був Іван Багряний. Старанням партії УРДП було створено цілу низку організацій: Демократичне об'єднання бувших репресованих совєтами (ДОБРС), Союз українців — жертв російсько-комуністичного терору, Легіон Симона Петлюри, Об'єднання демократичної української молоді та Фундацію імені Івана Багряного.