Картини свiту середньовiчноi людини

КОНСПЕКТ «"КАРТИНИ СВІТУ" СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛЮДИНИ»

Ця робота є конспектом першої частини книги «Категорії середньовічної культури» під назвою «"Картина світу" середньовічної людини». Згадана книга була написана Ароном Яковичем Гуревичем, видатним радянським (російським) істориком-медієвістом і культурологом, автором ряду фундаментальних наукових праць для радянської історичної науки, підручників з історії.

А. Я. Гуревич народився 12 травня 1924 року в Москві. У 1946 році закінчив історичний факультет Московського університету, а в 1962-му році отримав ступінь доктора історичних наук. Від 1969 року працював в Інституті загальної історії АН СРСР, від 1987 очолював центр історичної та культурної антропології ІЗІ РАН. Багато його робіт було перекладено іноземними мовами, також А. Я. Гуревич читав лекції в університетах Італії, США, Німеччини, Данії, Норвегії, Швеції, Англії, Франції. Помер 5 серпня 2006 року в Москві.

Книга «Категорії середньовічної культури» присвячена проблемі аналізу світобачення середньовічної людини шляхом соціокультурного дослідження з метою подолання численних упереджень щодо епохи так званих «темних століть». Для свого дослідження А. Я. Гуревич виокремлює декілька основних «категорій» культури, за допомогою яких й буде розглядати особливості середньовічного життя і психології людей тих часів.

Вступна частина книги – «"Картина світу" середньовічної людини» – починається з того, що автор вказує на пригнічене становище Середньовіччя в ряду всіх інших історичних епох, стверджує, що ще з доби Відродження науковці з історії та мистецтва ніби то «заплющують очі» на цей проміжок часу між Античністю та Ренесансом, називаючи його «закостенілим» та  «відсталим». Але насправді таке відношення до середніх віків пояснюється глибоким упередженням і необізнаністю людей, що починається від доби Відродження й триває до сучасності, щодо способу сприйняття світу в ті часи.

А. Я. Гуревич пише, що хоча б тепер ми повинні намагатися спростувати таку негативну репутацію Середньовіччя, бо ця культура лежить в основі нашого сьогодення : саме у «темні віки» почали зароджуватися сучасні європейські мови та формуватися нації й держави. Не потрібно перебільшувати негативні риси та прояви культури середніх віків, але важливо пам’ятати, що так само небезпечно і повне ідеалізування епохи. Тож автор висловлює найголовнішу ідею всієї книги: «До середніх століть необхідно застосувати адекватні критерії, розглянути середньовічну культуру в світі її власної логіки, спробувати зрозуміти її «зсередини» [1, c. 15]. І, намагаючись зрозуміти бідь-яку іншу історичну епоху, люди схильні до порівняння її з сучасністю, що, за думкою А. Я. Гуревича, може загрожувати застосуванням власних марок, які притаманні лише нашій цивілізації. Тобто те, що сучасна людина вважає найціннішим у житті, могло не мати такого великого значення для людей іншої епохи. Або ж навпаки, ідеї, які нам здаються безглуздими та дещо кумедними, відігравали переважну роль у суспільстві та були істинно правильними, реальними у попередні часи.

Однією з таких значущих ідей, які зараз втратили свою актуальність, була безумовна віра людей в Бога. Без глибокого розуміння цієї істини ми нічого не зрозуміємо в середньовічній культурі. Існування трансцендентального «вищого розуму» в помислах людей було необхідністю, без наявності чого середньовічне суспільство не було здатним сформувати свідомість, мораль, пояснити устрій світу та орієнтуватися в ньому. Бог виступав найвищою істиною, носієм бездоганної краси і мудрості, справедливості, навколо нього групувалися всі людські роздуми, уявлення та сподівання. Можливо, що саме така разюча відмінність між нашими культурами – панування чужої нам системи поглядів і хід думок, котрі притаманні середньовічний епосі – створюють міцні перепони до розуміння способу життя минулих часів.