Щедрик проти “русского міра”

Есе на тему:

“Щедрик проти “русского міра””

Відео почалося з вибухів, які пролунали у перші дні війни. Показали далі наш народ, що попри зброї в руках ворога, вийшли на мітинги, стояли з прапорами України та повторювали, що це їх рідне місто й ні за що його не віддадуть. Незважаючи на нелегкий час, звуки сирен, які кричать про небезпеку та напругу, що засіла в нас з моменту початок повномасштабного вторгнення, люди продовжують сіяти надію у серця одне одного й саме ця краплинка не дає нам опустити руки.

Диктор процитував слова Симона Петлюри: «Упертою боротьбою ми показали світові, що Україна є, що її народ бореться за своє право, за свою свободу та державну незалежність».

«Історія повторюється»

Все почалося 1 січня 1991 р. в УНР. Це був вечір в честь ювілея Вороного, де зібралася вся державна політична еліта, всі насолоджувалися концертом, яким диригував Олександр Кошиць. Тоді люди навіть не здогадувалися, що саме цей день стане відправною точкою в історії, де наші пісні визнав весь світ.

Росіяни наступали, нещодавно завершилася Перша світова війна, а Європа була на їх стороні, це був дуже важкий час для України. Паризька мирна конференція була єдиною надією українського народу, що сподівався одержати незалежність. Росія боялася втратити контроль над ситуацією, тому робила все, щоб не допустити нашої незалежності, вона запустила пропаганду, що грала на повну.

Пісня мала стати великим підсиленням української дипломатичної місії. Створювати хор будо великим ризиком, через війну на фронті, тому не всі підтримували це, кажучи, що “розжалоблювати ситу Антанту - нема сенсу та політики таким чином ми не зробимо”. Незважаючи на це, наказ Петлюри про хор все ж взялися виконувати. Відібрали рівно сто хористів, яких зарахували на державну службу, а головним дережером став Кошиць.

Наступ. Події, що відбувались далі, пізніше почали називати “проклятущою подорожжю”.

Кирило Миколайчук евакуював хористів протягов 2-х тижнів, добралися, переборюючи завірюху. Приходько врешті-решт привіз в валізах гроші хористам. Почали репетиції пісень також вчили французьку мову.

Прибули до Чехії, та оскільки ніхто не знав про Україну, хористів підозрювали як більшовиків та почали називати сепаратистами. Українці прибули в обмотках, тому їх вигляд ще більше сприяв тому, яке враження вони призвели. Отже, було повне несприйняття нашого народу, тому пішли до найвідоміших диригентів просити про допомогу.

Саме в національному театрі Праги й відбувся перший виступ. Публіка була вражена, “Щедрик” Леонтовича став головним хітом, коронним номером. В Україні, всі, хто був раніше проти цього задуму, визнали ефективність подорожі.

Після хурору в Чехії хор направився в Австрію, що на відміну від попередньої країни,була засмучена поразкою у війні. У Відні визнавала незалежність нашої держави. А росіяни, що злякалися нашого потенціалу, намагались зривати концерти дрібними хуліганствами.

Довго не давали візи до Франції, але, коли посол відвідав концерт, він був вражений хором й тому, все ж дозволив в’їзд. Нарешті через 9 місяців після від’їзду з Києва група нарешті опинились у Парижі, де її з обіймами теж не чекали, оскільки саме Франція була однією з держав, які були сильно враженими російською пропагандою.

Тим часом росіяни почали вже відверто намагатися зривати концерти, проте поліція не цього допустила, тому хід пішли інші методи. Наприклад, вони самі запропонували виступати разом з українцями, звісно їм було відмовлено, але ця спроба показала, що росія навіть не думала сприймати українське мистетство, як окреме, або хоча б рівне.

Росіяни завжди були проти нашої української музики, коли ж їх композитори були у кожному підручнику та книзі, яка так чи інакше пов‘язана з мистетством, наших