Характеристика документів з архівних кримінальних справ на співробітників органів НКВС УРСР по Вінницькій області, засуджених за порушен

Літинський В’ячеслав Валерійович

Аспірант ВДПУ ім. М. Коцюбинського

Характеристика документів з архівних кримінальних справ на співробітників органів НКВС УРСР по Вінницькій області,

засуджених за порушення соціалістичної законності

(жовтень 1938р.– червень 1943 р.)

Масові  репресії мали величезний вплив на повсякденне життя сотень тисяч українців. Цей досвід травми та виживання все ще коріниться й у нових поколіннях, які про це і не здогадуються.

За мету дослідження взято загальний аналіз документів з архівних кримінальних справ над співробітниками органів державної безпеки Вінницької області, яким було висунуто обвинувачення у порушенні радянського законодавства.

Протоколи судових засідань, а  також вироки суддів є найбільш змістовним джерелом з усіх, до яких є доступ у дослідників радянських каральних органів. Завдяки вивченню та аналізу протоколів та вироків суддів щодо виконавців терору можна виявити безпосередні та довгострокові цілі кампанії з покарання чекістів та, зокрема, регіональну специфіку, в даному випадку по Вінницькій області.

Серед досліджень  тематики виконавців Великого терору 1937 -1938 рр. та судових справ над ними, зокрема враховуючи регіональний контекст, помітною є монографія  В. Васильєва та Р. Подкура [1]. Автори не лише розглядають масові арешти, але й акцентують на ролі та долі виконавців репресій. Також можна виділити таких науковців що досліджують дану проблематику як О. Бажан, В. Золотарьов, М. Юнге, К. Кузіна.

Слід зауважити, що переслідуванням чекістів займалися не «класичні» судові інстанції, переважно це були військові трибунали прикордонних і внутрішніх військ НКВС [2, с.7]. Справами над чекістами Вінницької області займалися військові трибунали НКВС Київського та Харківського округів.

Щодо протоколів, то їх особливістю перш за все є те, що питання суддів не стенографувалися. Виключенням ставали лише певні вказівки від судді, котрі несли суто технічний характер, це могло бути дотримання регламенту або допуск чи відхилення свідків.

Коли мовити про право обвинувачених на захисників, то зазвичай вони ним не могли скористатися, тому захищати себе доводилось самому. Прокуратура також не була представлена у цих процесах.

Обвинувачених ознайомлювали дуже часто занадто пізно з матеріалами, що були зібраними проти них. Відмова у допуску захисників обґрунтовувалася наявністю у справі даних, що не підлягали розголошенню.

Засідання проходили під керівництвом військового судді та двох засідателей, котрі мали право голосу. Секретар вів протокол судового процесу, проте він не мав права голосу. Свідками у справах виступали зазвичай колеги обвинувачених чекістів [2, с.9].

Слід зауважити певну особливість у свідченнях обвинувачених чекістів, котра полягає у тому, що події 1937 -1938 рр. були ще свіжими у пам’яті, але враховувалися й нові стани речей.

За офіційними даними у 1937 -1938 рр. УНКВС по Вінницькій області очолювали М. Тимофєєв, Г. Гришин –Клювгант, І. Морозов, І. Корабльов [3, с.46]. Керівну трійку УНКС у різний час складали не лише керівника, а також й заступники, всього вісім осіб.

Основними причинами звинувачення, що вказані у звинувачених заключеннях для керівників УНКВС по Вінницькій області були: масові та не обґрунтовані арешти серед робочих, колгоспників, службовців, затвердження арештів осіб на яких не було відповідних матеріалів звинувачення, масові арешти серед червоних партизан, штучне створення справ.