Проєкти реформ М.Сперанського

Філенко А.П.

студентка 3-го курсу історичного факультету

Житомирський державний університет імені Івана Франка

 м. Житомир, Україна

Науковий керівник – Буравський О.А.

Проєкти реформ М.Сперанського

На чолі державної влади в часи великих історичних епох часто стояли люди видатного розуму і волі, одержимі грандіозними суспільними ідеями. Їхні долі завжди складалися по-різному: деякі прожили коротке блискавичне життя, тож їхні імена назавжди залишаться в пам’яті народу. Інші створили щось виняткове або були авторами одного твору. Треті стали носіями і виразниками ідей, які, навіть не реалізовані в житті, впливали на подальше суспільне життя. До останнього цілком можна віднести Михайла Михайловича Сперанського. Його життя і діяльність припадає на кінець 18 - першу половину 19 століття. Життя і діяльність його припадає на кінець XVIII - першу половину XIX ст.

Сперанський Михайло Михайлович (1772-1839) - граф, російський державний діяч. З 1808 р. найближчий радник імператора Олександра I, автор плану ліберальних перетворень, ініціатор створення Державної Ради (1810 р.). У 1812-1816 рр. в результаті інтриг його супротивників заслано до Сибіру; у 1821 р. повернуто до Петербурга, призначений членом Державної ради та Сибірського комітету, керуючим Комісією складання законів. Написав текст Маніфесту 13 грудня 1825 про вступ на престол імператора Миколи I. Був введений до складу Верховного суду над декабристами. З 1826 р. - фактичний голова II Відділення  Його Імператорської величності канцелярії, керував кодифікацією законів. Під його керівництвом було складено «Повне зібрання законів Російської імперії» (45 т., 1830) та «Звід законів» (15 т., 1832). У 1820-1830-х роках. - Член низки вищих державних комітетів. У 1834 р. з його ініціативи було засновано Вищу школу правознавства. З 1838 р. - голова департаменту законів Державної ради За свою державну діяльність у 1839 був наданий титулом графа. [5]

Про характер діяльності М.М. Сперанського яскраво і точно сказав відомий фахівець із проблеми історії лібералізму в Росії В.В. Леонтович: "…Сперанський взагалі порівняно мало цікавився чистими ідеями, їх теоретичним обґрунтуванням та громадською проповіддю. Весь інтерес його спрямований був на практичне здійснення тих принципів, що він вважав правильними. Тому він зосереджував всю свою увагу на тих вимоги лібералізму, які представлялися йому здійсненними за цих обставин "[2].

У 1803 р за дорученням царя М.М. Сперанський склав "Записку про судові та урядові установи Росії", в якій виявилася його позиція прихильника конституційної монархії, створюваної шляхом поступового реформування суспільства на основі ретельно підготовленого плану. Він висловлювався також за скасування кріпосного права. Однак практичного значення даний проект не мав. Тільки після невдалих для Росії воєн з Францією і підписання в 1807 р Тільзітського світу Олександр I знову звернувся до планів реформ.

Після закінчення коаліційних воєн та підписання Тільзитського миру Олександр I за умов внутрішньополітичної напруги звертається до ідеї помірно-ліберальних реформ. Скласти загальний план перетворення суспільно-політичного устрою Росії  було доручено Сперанскому. Так з'явився документ під назвою "Вступ до Уложення державних законів" (1809), спрямований на оновлення всього політичного та соціального устрою Росії. Мета всіх намічених перетворень - перетворити Росію з архаїчної та погано керованої монархії на сучасну державу з чіткою системою управління, гарантіями особистих прав громадян, міцною економічною основою[3].

Великий план Сперанського полягав у наступному:

1. У країні мало бути запроваджено Конституцію, яка обмежувала самодержавство у закононних рамках;
2. Обов'язковим був поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Законодавчу владу мала здійснювати Державна Дума, виконавчу – вже створені Міністерства, а судову – Сенат;
3. Виборність частини чиновників, встановлення їхньої відповідальності;
4. При государі створювався дорадчий орган - Державна рада;
5. Створювалась представницька установа - Державна Дума (у всеросійському масштабі та на місцях - місцеві думи). Дума мала обговорювати  запропоновані зверху законопроекти, які потім передавались би  на розгляд Держради та затвердження государя;
6. Зі скасуванням кріпосного права Сперанський пропонував не поспішати, а йти до нього через демократизацію державних інститутів;
7. Пропонувалася також система заходів у сфері фінансів та оподаткування. Він пропонував перебудувати податкову систему, яка мала кріпосницький характер, подушний податок замінити прибутковим;
8. Змінити станову структуру суспільства і пропонував відповідно 3 категорії: дворянство, люди середнього стану, робітники[5].

Проте, якщо цивільними правами у проєкті наділялося все населення, то політичні права передбачалося надати лише дворянам та людям середнього стану, які мали нерухоме майно у певних розмірах. Дозволялася соціальна мобільність. При накопиченні капіталу кріпаки могли викупити себе, отже стати другим станом, отже – отримати політичні права [1; с.108]. З цього великого плану втілити в життя вдалося лише його частину. У 1802 році Сперанський спільно з Кочубеєм розробив міністерську реформу. В результаті ліквідувалися колегії, які були створені ще за Петра 1, замість них створювалися міністерства. Для координації роботи Міністерств створювався Кабінет Міністрів