Наскільки ефективно працює ООН?

«Наскільки ефективно працює ООН?»

У постбіполярному світі, що глобалізується, ООН продовжує залишатися універсальним центром міжнародної політики. Змінився після розпаду Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин міжнародно-політичний ландшафт, багато в чому є причиною того, що Рада Безпеки ООН, як головний міжнародний орган, відповідальний за підтримання міжнародного миру та безпеки, не відображає співвідношення сил на міжнародній арені і не відповідає завданням, продиктованим новими викликами та погрозами ХХI століття. Рада Безпеки ООН (як і інші міжнародні інститути) своєчасно не приймає ефективних рішень з питань забезпечення міжнародного миру та безпеки, навіть часто виявляється зовсім паралізованою, зокрема, у тих випадках, коли обговорювана проблематика зачіпає інтереси «п'ятірки» його постійних членів.

Наочним прикладом служить кейс Іраку, якому випала доля стати «ще одним полігоном нових міжнародно-політичних реалій постбіполярного світу». Одностайне засудження агресії Іраку проти Кувейту в 1990 р. і формування широкої міжнародної коаліції для здійснення військової операції під егідою ООН стало можливим «завдяки подоланню біполярної конфронтації». Однак по операції в Іраку 2003 р. виник розкол, який розділив не тільки колишніх антагоністів (США та Великобританія vs. Росія та Китай), а й членів Північноатлантичного альянсу (Франція та Німеччина vs. США та Великобританія).

Небезпідставно ряд експертів у галузі міжнародних відносин та фахівців з ООН пов'язують кризу Організації саме з операцією 2003 р., реалізованою de facto в обхід Ради Безпеки. Деякі з них побоюються і того, що з таким розкладом подій ООН у майбутньому може спіткати участь Ліги Націй.

Крім того, понад 100 резолюцій Ради Безпеки ООН залишаються невиконаними протягом понад 50 років, незважаючи на те, що Статут ООН надає Раді Безпеки виключне право на застосування тимчасових та примусових заходів.

Примусові заходи, своєю чергою, класифікуються на заходи, які пов'язані з використанням збройних сил, і заходи із застосуванням збройних сил.

Так, відповідно до ст. 41 Статуту, примусові заходи, не пов'язані з використанням збройних сил, включають «повний або частковий розрив економічних та дипломатичних відносин, припинення залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо та інших засобів сполучення, розрив дипломатичних відносин, а також інші заходи подібного характеру».

Як приклад таких заходів можна навести кейс Північної Кореї, який не втрачає своєї актуальності до цього дня. У відповідь на ядерні випробування, проведені КНДР з 2006 р., Радою Безпеки ООН було ухвалено резолюції, що передбачають запровадження санкцій, пов'язаних із забороною на постачання матеріалів для зброї масового знищення. Ядерна загроза, що походить від КНДР, — одна із тем на порядку денному Ради Безпеки. Північна Корея оголосила про подальші плани розвитку ядерного потенціалу, підкріпивши свої заяви останніми випробуваннями ядерної зброї, що становлять загрозу не лише регіональній, а й міжнародній безпеці.