Зовнішня політика Угорського королівства у Середньовічній Європі

Вступ

Однією з найскладніших епох в історії формування європейської цивілізації були середні віки. Цей період наповнений різноманітними міграційними рухами, під час яких відбувалися асиміляція, поглинання одних етносів іншими, на основі християнства вироблялися критерії морально-етнічних цінностей, народжувалися і вмирали імперії, королівства, князівства, герцогства, змінювалися кордони і межі, а постійною залишалася тільки гегемонія людей меча над рештою суспільних верств.

Мета і завдання даного дослідження проаналізувати місце та роль Угорського королівства у Середньовічній Європі та встановити взаємозв’язки угорсьгої держави з ними протягом 1000 - 1526 рр.

Досягнення визначеної мети дослідження визначає необхідність вирішення наступних наукових завдань:

- дати характеристику джерельної бази дослідження;

- простежити основні вектори зовнішньополітичної діяльності Угорського королівства;

- проаналізувати процеси встановлення та розвитку зовнішніх відносин між Угорським королівством та українськими землями;

- дати характеристику впливу Османської імперії на територію Європи, беручи за приклад Угорське королівство.

Об’єктом дослідження є відносини між країнами у середньовіччі.

Предметом дослідження є суспільно-політичні, економічні та культурно-релігійні зв’язки Угорського королівства з іншими державами.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1000 - 1526 рр. Угри здійснювали далекі грабіжницькі походи Західною Європою, які закінчилися 955 їхньою поразкою від війська короля Оттона I, після чого угри почали переходити до осілого способу життя та формування територіальної державності. Епоха «здобуття батьківщини» тривала до прийняття християнства у 1000; ця подія є умовною хронологічною межею між історією «угрів» як степового кочового племені та «угорців» як населення сталого державного утворення на теренах Центральної Європи. Протяго довгого часу Угорське королівство вело виснажливу боротьбу проти турок, що призвело до ославблення оборонноздатності Угорщини. У 1526 р. в битві при Мохачі турецька армія Сулеймана розбила чесько-угорське військо. Південно-східна Угорщина відійшла до турок, західна – до Австрії, а Трансильванія визнала залежність від Османської імперії.

У рефераті застосовано низку дослідницьких методів: принципи науковості та об’єктивності, проблемно-хронологічний, статистичний, комплексного підходу, типологізації історичних явищ, картографічний. Задіяний системний порівняльно-історичний підхід. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи аналізу та синтезу.

1.Відносини із Східно Європою.

Повість временних літ початку ХІІ ст., зокрема, залишила відомості про кочування мадяр 898 р. в околицях Києва. Зіставивши це повідомлення з анонімними Діяннями угрів, – історичним епосом початку ХІІІ ст., де на шляху номадів згадувався також Галич, історики отримали підстави для датування цього міста.

Утворене у дуже поліетнічному та різномовному (головно слов’янському, але з часом й німецькому) середовищі в рік першого християнського Міленіума (1000 р.), Угорське королівство на чолі із династією Арпадів (895–1301) після офіційного прийняття західного варіанту християнства, в оригінальний спосіб поєднало старі слов’янські традиції державотворення, культуру номадів та елементи римського права, перетворившись на найбільшого за площею і наймогутнішого за господарським потенціалом західного сусіда династії Рюриковичів. Зовнішньополітичні амбіції в обох династій були потужними. Вони майже одночасно приймали християнство та запроваджували на своїх землях певні нові соціальні моделі та принципи адміністрації.

Впродовж ХІІ–ХІІІ ст. військову