Основи музейної екскурсії

РОЗДІД 1. Основи музейної екскурсії

1.1Сутність, функції та ознаки музейної екскурсії.

Музейна екскурсія – це наочний процес пізнання навколишнього світу. Це ніщо інше як цілеспрямований, заздалегідь запрограмований процес, побудований на поєднанні зорових, слухових та інших вражень. [2, 2 ст.] (Див. таблицю 1).

Видатний екскурсіоніст В. О. Герд дав більш точне визначення: “Музейна екскурсія – це форма суспільно-освітньої роботи, коли група осіб (екскурсантів) під керівництвом більш знаючої особи (екскурсовода) вивчає тіло або явище в його природному оточенні, відправляється з цієї метою до об’єкту свого вивчення”.[4, ст.22]

Екскурсія спирається на дві форми пізнання: чуттєве і логічне (мислення). Під час екскурсії екскурсовод допомагає екскурсантам побачити об'єкти, на основі яких розкривається тема, отримати необхідну інформацію про них, відчути велич, значення історичної події, оволодіти практичними навичками самостійних висновків, спостереження та аналізу екскурсійних об’єктів.

Основою екскурсії є наявність двох основних елементів – показу та розповіді, певне поєднання яких дозволяє досягати її ефективності. Якщо рівновага показу та розповіді у чіткому співвідношенні, яке задумане авторами у кожній екскурсії, буде порушена, екскурсія, зробивши кілька кроків назад, легко знову перетвориться на лекцію.

На відміну від лекції основними ознаками екскурсії є висока ступінь наочності та рух. Без переїздів, переходів від об’єкта до об’єкта, без руху при огляді об’єктів, а також підйомів, спусків екскурсії не може бути.

Екскурсія подібно до інших форм культурно-просвітньої діяльності -лекції, диспуту, тематичного вечора - має свої ознаки та особливості в організації, методиці підготовки та проведення.

Основні ознаки:

• Обмеженість у часі – від однієї академічної години до однієї доби.
• Наявність екскурсійної групи (екскурсантів).
• Участь кваліфікованого керівника - спеціаліста певної галузі знань, обов’язки якого виконує екскурсовод.
• Показ екскурсійних об’єктів у місцях їх природного розташування.
• Пересування екскурсантів за заздалегідь складеним маршрутом.
• Цілеспрямованість огляду, наявність визначеної теми.
• Активна розумова діяльність учасників (спостереження, вивчення, дослідження об’єктів).[7, 56 ст.]

Крім цих, загальних для всіх екскурсій ознак, кожний вид має свої специфічні, лише йому притаманні ознаки. У музейних - знайомство з матеріалами, що знаходяться на стендах та стінному просторі. У цьому випадку до експозиції ніби переміщуються наочні матеріали з «портфеля екскурсовода». При відсутності навіть однієї з цих ознак ефективність екскурсії знижується.

За двадцять років (1969-1989) екскурсії збагатилися за змістом, формами та методикою проведення, про що більш детально сказано у працях Б. В. Ємельянова, П. С. Пасічного та ін., і на кінець 1980-х рр. являли собою «цілеспрямований наочний процес пізнання навколишнього світу, процес, який будується на заздалегідь підібраних об’єктах у природних умовах або тих, які знаходяться в цехах промислових підприємств, приміщеннях лабораторій, науково-дослідних інститутів, залах музеїв, виставок-майстерень архітекторів, живописців, скульпторів, графіків тощо. Процес сприйняття підпорядкований завданню висвітлення певної теми. Екскурсовод передає аудиторії науково обґрунтоване власне бачення об’єкту, оцінку визначного місця, поняття, історичної події, пов’язаної з зазначеним об’єктом”.[6, 10 ст.]

Закон України “Про туризм” (1995 р.) дає більш стисле визначення екскурсійної діяльності, розглядаючи її лише як один з видів подорожей, тим самим зводить нанівець її значення як самостійної послуги: “Екскурсійна діяльність – діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 години, у супроводі фахівця – екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам’ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо”.[1]

Функції екскурсії слід розглядати як її основні властивості, а саме: інформативну, наукову, просвітницьку, виховну, гуманістичну та культурологічну.